Адміністративно-територіальний поділ Російської імперії

Указом Петра I від 29 травня (9 червня) 1719 року губернії були поділені на провінції, а ті — на дистрикти. Губернії (окрім Астраханської і Ревельської) були поділені на 47 провінцій. На чолі губернії стояв губернатор, провінції — воєвода, дистрикту — земський комісар.

Губернії і провінції в 1721 році:

• Азовська губернія (центр — Воронеж) — 5 (Бахмутська, Воронезька, Єлецька, Тамбовська, Шацька)
• Архангелогородська — 4 (Архангелогородська, Вологодська, Галицька, Устюзька)
• Казанська — 4 (Казанська, Пензенська, Свіяжська, Уфимська)
• Київська — 4 (Бєлгородська, Київська, Орловська, Севська)
• Московська — 9 (Владимирська, Калузька, Костромська, Московська, Переяслав-Заліська, Переяслав-Рязанська, Суздальська, Тульська, Юр'єво-Польська)
• Нижньогородська — 3 (Алатирська, Арзамаська, Нижньогородська)
• Ризька — 2 (Ризька, Смоленська)
• Санкт-Петербурзька — 11 (Білозерська, Великолуцька, Виборзька, Нарвська, Новгородська, Петербурзька, Пошехонська, Псковська, Тверська, Углицька, Ярославська)
• Сибірська (центр — Тобольськ) — 5 (В'ятська, Єнісейська, Іркутська, Соль-Камська, Тобольська)

Усього було 47 провінцій і 255 міст.

22 квітня (3 травня) 1725 року Азовська губернія перейменована на Воронезьку, а в 1726 році зі складу Ризької і Московської губерній виділена Смоленська.

У 1727 році були ліквідовані дистрикти, створені повіти. Усього було відновлено 166 повітів (повіти раніше існували до 1708 року).

Утворено 2 нових губернії — Бєлгородську і Новгородську. Бєлгородська губернія утворена 1 (12) березня з 3 провінцій, 5 козацьких полків (Ізюмський, Острогозький, Охтирський, Сумський і Харківський) і частини Української лінії Київської губернії. Новгородська губернія утворена 29 квітня (10 травня) з 5 провінцій Санкт-Петербурзької губернії (Білозерської, Великолуцької, Новгородської, Псковської і Тверської).

Утворені дві нових провінції — Астараханська Астраханської губернії і Естляндія Ревельської. У Санкт-петербурзькій губернії залишилося дві провінції — Виборзька і Петербурзька (Нарвська провінція увійшла до Естляндії, Углицька і Ярославська — до Московської губернії). Ризька провінція Ризької губернії перейменована на Ліфляндію.

У тому ж 1727 році В'ятська і Солікамська провінції Сибірської губернії перейшли до складу Казанської, а Олонецькі землі були приписані до Новгородської губернії.

Кількість провінцій в губерніях наприкінці 1727 року:

1. Архангелогородська губернія — 4 (Архангелогородська, Вологодська, Галицька, Устюзька)
2. Астраханська — 1 (Астраханська)
3. Бєлгородська — 3 (Бєлгородська, Орловська, Севська)
4. Воронезька — 5 (Бахмутська, Воронезька, Єлецька, Тамбовська, Шацька)
5. Казанська — 6 (В'ятська, Казанська, Пензенська, Свіяжська, Солікамська, Уфимська)
6. Київська — 1 (12 полків Малоросії: Гадяцький, Київський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський, Чернігівський; Запорізька Січ, Нова Сербія)
7. Московська — 11 (Владимирська, Калузька, Костромська, Московська, Переяслав-Заліська, Переяслав-Рязанська, Суздальська, Тульська, Углицька, Юр'ївська, Ярославська)
8. Нижньогородська — 3 (Алатирська, Арзамаська, Нижньогородська)
9. Новгородська — 5 (Білозерська, Великолуцька, Новгородська, Псковська, Тверська)
10. Ревельська — 1 (Естляндія)
11. Ризька — 1 (Ліфляндія)
12. Санкт-Петербурзька — 2 (Виборзька, Петербурзька)
13. Сибірська (центр — Тобольськ) — 3 (Єнісейська, Іркутська, Тобольська)
14. Смоленська — 1 (Смоленська)

Усього після реформи 1727 року в 14 губерніях імперії було 47 провінцій і близько 250 повітів.

7 (18) листопада 1775 року Катерина II підписала закон «Заснування та управління губерній», відповідно до якого розміри губерній були зменшені, їх кількість збільшена вдвічі, ліквідовані провінції (в низці губерній були створені області) і змінені межі повітів. У середньому в губернії проживали 300–400 тис. мешканців, в повіті — 20—30 тис. мешканців. Процес заміни старих губерній на нові, які стали називатися «намісництвами», розтягнувся на 10 років. За цей період було створено 40 губерній і 2 області на правах губерній, в них було виділено 483 повіти.

Процес формування нових губерній розпочався з двох центральних губерній — Смоленської і Тверської. 25 листопада (6 грудня) 1775 року були створені Смоленське і Тверське намісництва. У нове Смоленське намісництво були включені Смоленська губернія, західні частини Бєлгородської і Московської губерній. Тверське намісництво утворене з Тверської провінції і Вишньоволоцького повіту Новгородської губернії, Бежецького і Кашинського повітів Московської губернії.

24 серпня (4 вересня) 1776 року утворені Полоцька губернія, Калузьке і Новгородське намісництва. Полоцька губернія утворена з Вітебської, Двінської і Полоцької провінцій Псковської губернії. У Псковській губернії залишилися Великолуцька і Псковська провінції, до неї також були приєднані Гдовський та Порховський повіти Новгородської губернії, а центр губернії перенесено з Опочки до Пскова. Новгородське намісництво утворене з частини Новгородської губернії, розділене на 2 області — Новгородську і Олонецьку (центр — Петрозаводськ). Калузьке намісництво утворене з південно-західних повітів Московської губернії і Брянського повіту Бєлгородської губернії.

22 березня (2 квітня) 1777 року створені Могильовське, Полоцьке і Ярославське намісництва, 19 (30) вересня — Тульське. Перші два перетворені з губерній. Ярославське створене з частин Московської губернії і Новгородського намісництва, розділене на 2 області — Углицьку і Ярославську. Тульське намісництво утворене з частини Московської губернії.

2 (13) березня 1778 року з частини Московської губернії утворена Владимирська губернія, 1 (12) вересня вона була перетворена на намісництво. 6 (17) березня 1778 року з частин Архангелогородської, Московської і Нижньогородської губерній утворене Костромське намісництво, яке було розділене на дві області — Костромську та Унженську. 24 серпня (4 вересня) 1778 року з частини Московської губернії утворене Рязанське намісництво, а 5 (16) вересня з частин Бєлгородської і Воронезької губерній утворилось Орловське намісництво.

23 травня (3 червня) 1779 року з частин Бєлгородської, Воронезької та Слобідсько-Української губерній утворене Курське намісництво, при цьому Бєлгородська губернія була ліквідована (її частини ввійшли до Воронезької губернії і Курського намісництва). 5 (16) вересня 1779 року з Нижньогородської губернії і частин Владимирського і Рязанського намісництв та Казанської губернії утворене Нижньогородське намісництво. 16 (27) вересня з північних районів Воронезької губернії і південних районів Рязанського намісництва утворене Тамбовське намісництво. 25 вересня (6 жовтня) 1779 року з Воронезької губернії і Острогозької провінції Слобідсько-Української губернії утворене Воронезьке намісництво. Також у 1779 році з Кузнецького і Томського повітів Сибірської губернії була утворена Коливанська область із центром у Бердському острозі.

У 1780 році утворено 7 нових намісництв і губерній. У січні реорганізована Петербурзька губернія, в якій залишилося 7 повітів. Із Архангелогородської губернії утворене Вологодське намісництво, до якого приднані Каргопольський повіт Новгородського намісництва і частина Кологривського повіту Костромського. Це намісництво розділили на дві області — Архангельську і Вологодську. Навесні 1780 року Слобідсько-Українська губернія перетворена на Харківське намісництво, в нього включені частини ліквідованої Бєлгородської губернії. Із північних частин Казанської і Оренбурзької губерній виділене В'ятське намісництво, а з південних повітів Казанської губернії — Симбірське і Пензенське намісництва. Із північної частини Астраханської губернії утворене Саратовське намісництво.

У 1781 році з Тюменської провінції Сибірської губернії було виділене самостійне Пермське намісництво і розділене на дві області — Єкатеринбурзьку і Пермську. Восени 1781 року Малоросійська губернія була розділена на Новгород-Сіверське і Чернігівське намісництва, а її частина об'єдналася з Київською губернією в Київське намісництво. Залишки Казанської губернії (без В'ятського, Пензенського і Симбірського намісництв) були перетворені на Казанське намісництво. До Санкт-Петербурзької губернії приєдналися Олонецька область і Новоладозький повіт Новгородського намісництва, Гдовський і Лузький повіти Псковської губернії. У жовтні 1781 року із залишків Московської губернії була утворена нова Московська губернія. Наприкінці року з Оренбурзької губернії і Челябінського повіту Пермського намісництва утворене Уфимське намісництво, яке було розщділене на 2 області — Оренбурзьку та Уфимську.

У 1782 році Сибірська губернія була перетворена на Тобольське намісництво з двома областями — Тобольською та Томською. Наприкінці 1782 року Коливанська область була перетворена на Коливанське намісництво. Його центр, Бердський острог, перейменовано на Коливань.

На початку 1783 року Азовська і Новоросійська губернія об'єдналися в Катеринославське намісництво з центром у Кременчуці. Навесні 1783 року Іркутська губернія перетворена на Іркутське намісництво, яке розділили на 4 області — Іркутську, Нерчинську, Охотську та Якутську. Улітку того ж року на намісництва були перетворені Ревельська, Ризька і Виборзька губернії.

У лютому 1784 року зі знову приєднаних у 1783 році південних земель (Крим, Тамань, Кубанська сторона) була утворена Таврійська область на правах намісництва (центр — Сімферополь). У березні 1784 року Вологодське намісництво було розідлене на Архангельське і Вологодське, останнє розділили на дві області — Великоустюзьку і Вологодську. У травні того ж року з Олонецької області Санкт-Петербурзької губернії утворене Олонецьке намісництво з центром у Петрозаводську.

Нарешті, останнім етапом Катерининської реформи АТП стало перетоврення в 1785 році Астраханської губернії на Кавказьке намісництво з перенесенням центру до нового центру Єкатеринограда (у 1790 році через його необлаштованість центр повернули до Астрахані). Кубанська сторона була включена до Кавказького намісництва, а його територіяю розділили на 2 області — Астраханську і Кавказьку (центр — Єкатериноград).

Таким чином, після Катерининської реформи імперія поділялася на 38 намісництв, з губернії і 1 область на правах намісництва. Розміри і межі більшості намісництв Європейської Росії, утворених у 1775–1785 роках практично не змінювалися до початку XX століття, якщо не враховувати короткого періоду реформ АТП при Павлі Першому.

У 1789 році центр Катеринославського намісництва перенесено з Кременчука до Катеринослава.

Унаслідок приєднання нових земель на півдні і заході наприкінці XVIII ст. були утворені нові намісництва: у 1793 році — Брацлавське, Ізяславське і Мінське, у 1795 — Вознесенське і Курляндське (центр — Мітава), Ізяславське розділене на Волинське (центр — Новоград-Волинський) і Подільське (центр — Кам'янець-Подільський), у 1796 році — Віленське і Слонімське.

У результаті реформ до кінця царювання Катерини II імперія поділялася на 49 губерній і намісництв і 1 область.

Із приходом до влади Павла I було проведене тимчасове укрупнення раніше створених намісництв, які були офіційно перейменовнаі на губернії. При цьому указом від 12 (23) грудня 1796 року були скасовані Олонецька, Коливанська, Брацлавська, Чернігівська, Новгород-Сіверська, Вознесенська, Катеринославська, Саратовська, Полоцька, Могильовська, Віленська, Слонімська губернії і Таврійська область (усього 13). Окрім того, був установлений новий поділ губерній на повіти, а кількість повітів зменшена, частина повітових міст переведена до заштатних.

Олонецька губернія була розділена між Архангельською і Новгородською, Коливанська — між Тобольською та Іркутською, Саратовська — між Пензенською та Астраханською, Брацлавська — між Подільською та Київською.

Вознесенська, Катеринославська губернії і Таврійська область були об'єднані в Новоросійську губернію з центром у Новоросійську (з 1801 року - знову Катеринослав).

Ченігівська і Новгород-Сіверська губернії були об'єднані в Малоросійську (центр — Чернігів), Полоцька і Могильовська — в Білоруську (центр — Вітебськ), Віленська і Слонімська — в Литовську (центр — Вільно).

Деякі губернії були перейменовані і укрупнені: Харківська перейменована на Слобідсько-Українську (відновлена в межах 1780 року), Кавказька — на Астраханську, Уфимська — на Оренбурзьку (центр — Оренбург), Ризька — на Ліфляндську, Ревельська — на Естляндську.

У березні 1797 року Пензенська губернія була перейменована на Саратовську, а її центр перенесено до Саратова. У жовтні того ж року більша частина колишньої Пензенської губернії розділена між сусідніми Нижньогородською, Симбірською і Тамбовською. У липні 1797 року укрупнена Київська губернія. Павло Перший скасував усі зміни Потьомкіна щодо управління Донським військом.

Таким чином, станом на 1800 рік в імперії було 42 губернії.

Губернський поділ 1848–1878 років.

У XIX столітті відбувається розмежування адміністративно-територіальних організацій на 2 групи: на основній території Європейської Росії зберігається загальногубернська організація (у 60-ті роки — 51 губернія), на національних околицях створюються генерал-губернаторства (окрім Остзейського краю, до якого входило три губернії). Окрім цього, у другій половині XIX ст.—на початку XX ст. було створено 20 областей — адміністративних одиниць, які відповідають губерніям. Як правило, області розташовувались на прикордонних територіях. Продовжується подальша централізація і бюрократизація місцевого самоврядування. Відбувається спрощення місцевого апарату з посиленням його прямого підпорядкування особисто губернатору.

Реформи 60—70-х років XIX століття, особливо земська, міська і судова, впроваджували буржуазні засади виборного загальностанового представництва до організації місцевого управління і суду. Виборні органи земського самоврядування (у 34 губерніях) завідували місцевим господарством, у містах — міські думи і управи. Земська (1890) і міська (1892) контрреформи посилили станово-дворянське представництво в місцевому савмоврядуванні і підпорядкування його адміністрації. Запровадження інституту земських начальників (1889) як носіїв дворянсько-поміщицького права з їх адміністративними, судовими і фінансовими функціями зводило нанівець селянське самоврядування.

Губернський апарат місцевого самоврядування залишався дієвим до XX століття. Під час столипінських реформ (1907—1910) були відновлені надзвичайні методи управління. Посилилась роль поліцейських органів і станово-дворянських організацій (Рада об'єднаного дворянства).

Губернії та округи Російської імперії у 1914

Генерал-губернаторства Російської імперії у 1914

Станом на 1914 рік Російська імперія (столиця — Санкт-Петербург) поділялася на:

• 9 генерал-губернаторств (у тому числі Кавказьке Намісництво)
• Губерній — всього — 78 (у тому числі у складі генерал-губернаторств — 29)
• Областей — всього — 21 (у тому числі у складі генерал-губернаторств — 18)
• Самостійних округів у складі Кавказького Намісництва — 2
• Васалів Російської імперії (Хівинське ханство, Бухарський емірат) — 2
• Протекторатів Російської імперії (Урянхайський край) — 1

1. Варшавське (центр — Варшава, 9 губерній)
2. Іркутське (центр — Іркутськ, 2 губернії, 2 області): Єнісейська та Іркутська губернії, Якутська та Забайкальська області
3. Кавказьке Намісництво (6 губерній, 5 областей, 2 округи): Бакинська, Ериванська, Єлизаветпольська, Кутаїська, Тифліська та Чорноморська губернії, Батумська, Дагестанська, Карська, Кубанська та Терська області, Закатальський та Сухумський округи
4. Київське (центр — Київ, 3 губернії): Волинська, Київська та Подільська губернії
5. Московське (центр — Москва, 1 губернія)
6. Приамурське (центр — Хабаровськ, 4 області): Амурська, Камчатська, Приморська та Сахалінська області
7. Степове (центр — Омськ, 2 області): Акмолінська та Семипалатинська області
8. Туркестанське (центр — Ташкентт, 5 областей): Закаспійська, Самаркандська, Семиреченська, Сирдар'їнська та Ферганська області
9. Фінляндське (центр — Гельсінгфорс, 8 губерній)

Після Лютневої революції 1917 року буржуазний Тимчасовий уряд зберіг усю систему губернських закладів. Губернатори були замінені губернськими комісарами (у повітах — повітовими комісарами), проте з переважанням дворянсько-поміщицького складу. Одночасно з цим формувалася система Рад, яка протистояла місцевим владам Тимчасового уряду. Жовтнева революція, зберігши спочатку губернський поділ, ліквідувала весь старий губернський апарат і встановила нові органи радянської влади на чолі з губернськими виконкомами, яких обирали на губернському з'їзді Рад. Губернсько-територіальний поділ діквідовано у 1924—1929 роках у зв'язку з районуванням СРСР і замінений поділом на області та краї, а пізніше й округи.

Кількість губерній Російської імперії в цілому швидко зросла в результаті розукрупнюючих реформ, які провдилися протягом XVIII століття. Вона досягала 51 в останній рік царювання Катерини II. Із приходом Павла I кількість губерній була скорочена до 42, але потім майже всі скасовані губернії були відновлені Олександром I. У подальшому за рахунок знову приєднаних земель їх кількість зросла до 81.

У 1917 році розпочався процес роздроблення старих губерній і з'явилося кілька нових радянських губерній. Якщо в межах РРФСР у 1917 році їх було 56, то на початку 1922 року — 72. У 1923—1929 роках усі вони поступово були замінені «великими» областями держпланівської сітки, і загальна кількість одиниць головної ланки (нових областей і країв) скоротилася в 1930 році до 13.

• Губернії України 1835 – 1923 років
• Адміністративний поділ СРСР

• Єфіменко Г. Г. Губернська реформа 1775 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 239. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.