Хронологія Єрусалима

У статті подано хронологію головних подій в історії Єрусалима; за весь час існування міста за нього відбулося більше 16 битв.[1] За його довгу історію Єрусалим двічі руйнували і 23 рази тримали в облозі, на місто 52 рази нападали та 44 рази захоплювали.[2]

 Історія Єрусалима
Єрусалим
Старе місто
Східний Єрусалим
Західний Єрусалим
Політичний статус
Закон про Єрусалим
Мер Єрусалима
Хронологія
Портал «Єрусалим»

до XI століття до н.е.
Нове царство за часів свого найбільшого розквіту (XV ст. до н.е.)
Єрусалим на карті Леванту бл. 830 р. до н.е.
Новоасирійське царство за часів свого найбільшого розквіту
Держава Ахеменідів за часів Дарія ІІІ

Доханаанський період
  • 4500–3500 рр. до н.е.: Засновано перше поселення біля річки Гіхон (перші археологічні свідчення).
  • бл. 2000 р. до н.е.: перша згадка міста під назвою Русалімум у т.зв. «списках ненависті» епохи Середнього царства, хоча тотожність Русалімума до Єрусалима ставилася під сумнів.[3][4][5] Семітський корінь С-Л-М у назві міста може походити або від слова «мир» (Салам або Шалом у сучасних арабській та івриті), або від назви бога світанку у ханаанській релігії — Шалема.
  • бл. 1850 р. до н.е.: згідно з Книгою Буття, жертвопринесення Ісаака відбувається на горі Моріа (див. Біблійна хронологія). Дослідники Біблії часто вважали, що ця гора знаходиться в Єрусалимі, хоча щодо цього велися суперечки.
  • бл. 1700–1550 рр. до н.е.: згідно з Манефоном (за книгою Йосипа Флавія «Проти Апіона»), до регіону вторглися гіксоси.

Ханаанський період та епоха Нового царства

XI століття до н.е.
  • бл. 1000 р. до н.е.: згідно з Біблією, у місті, на той час відомому як Євус, проживали євусеї.

Період незалежності Ізраїлю та Юдеї (правління нащадків царя Давида)

X століття до н.е.
  • бл. 962 р. до н.е.: цар Соломон будує Перший храм.
  • бл. 931–930 р. до н.е.: зі смертю Соломона закінчується золотий вік Ізраїлю. Єрусалим стає столицею (південного) Юдейського царства, яким після розпаду об'єднаної держави править син Соломона Ровоам.
  • 925 р. до н.е.: фараон Шешонк І під час Третього перехідного періоду захоплює Ханаан внаслідок битви на Гірких Озерах. Можливо, саме він згадується у Біблії як Шишак — перший фараон, який захопив та сплюндрував Єрусалим (див.: Бубаститський портал

IX століття до н.е.

VIII століття до н.е.
  • 786 р. до н.е.: ізраїльський цар Йоас грабує місто, руйнує його мури та бере у полон царя Амасію.
  • бл. 740 р. до н.е.: асирійські літописи фіксують військові перемоги Тіглатпаласара ІІІ над юдейським царем Уззією.

Епоха Новоасирійського та Нововавилонського царств
Ілюстрація з Нюрнберзької хроніки, що зображує зруйнування Єрусалима під час вавилонського правління
  • 733 р. до н.е.: за Біблією, Єрусалим став васалом Новоасирійського царства[6] після того, як юдейський цар Ахаз попрохав у царя Тіглатпаласара ІІІ захистити місто від ізраїльського царя Пекаха та арамського царя Резона ІІ. Тіглатпаласар ІІІ пізніше завойовує більшу частину Леванту.
  • бл. 712 р. до н.е.: споруджено Силоамський тунель, який мав зберігати води річки Гіхон у межах міста. За Біблією. цей тунель збудував цар Єзекія перед облогою асирійців водночас зі збільшенням єрусалимських укріплень через Тиропеонську долину, які також охоплювали пагорб, відомий сьогодні як гора Сіон.[7]
  • 712 р. до н.е.: асирійська облога Єрусалима — місто сплачує ще один викуп Новоасирійському царству після того, як цар Сінаххеріб узяв Єрусалим в облогу.

VII століття до н.е.

VI століття до н.е.
  • 599–597 рр. до н.е.: перша вавилонська облога Єрусалима — Навуходоносор ІІ придушив постання у Юдейському царстві та інших містах Леванту, яке спалахнуло після невдалого вторгнення нововавилонської армії до Єгипту у 601 р. до н.е. Йоахина, правителя Єрусалима, депортували до Вавилона.
  • 587–586 рр. до н.е.: друга облога Єрусалима — Навуходоносор ІІ відбив спробу фараона Апрія напасти на Юдею. Внаслідок цього Єрусалим разом з Першим храмом було майже зруйновано, а освічені мешканці міста виїхали до Вавилону (див. Єрусалимська хроніка).
  • 582 р. до н.е.: вбито Годолію, вавилонського намісника у Юдеї; хвиля міграцій до Єгипту і третя депортація.

Перська епоха (імперія Ахеменідів)
  • 539 р. до н.е.: Єрусалим стає частиною сатрапії Заріччя в державі Ахемендіві після того, як цар Кир Великий завоював Нововавилонське царство після поразки царя Набоніда у битві під Опісом.
    • Кир Великий видає указ, що дозволяє вавилонським євреям повернутися з Вавилонського полону та відбудувати храм (свідчення лише біблійних джерел, див. Кир Великий у Біблії та Повернення на Сіон).[9]
    • Перша хвиля вавилонських емігрантів («алія Шешбазара»)
    • Друга хвиля вавилонських емігрантів («алія Зоровавеля»)
    • Після повернення вавилонських євреїів посилюється розкол між євреями та самаритянами, які лишилися на цій території протягом асирійських та вавилонських депортацій.
  • 516 р. до н.е.: на шостий рік правління Дарія Великого збудовано Другий храм.

V століття до н.е.
  • 458 р. до н.е.: третя хвиля повернень вавилонських євреїв, алія Ездри
  • 445 р. до н.е.: четверта, остання, хвиля імміграцій вавилонських євреїв — алія Неємії. Неємія, призначений намісником в Юдеї, відбудовує стіни Старого міста.
  • 410 р. до н.е.: в Єрусалимі створено Великі збори.

IV століття до н.е.

Античність

Елліністичний період (династія Птолемеїв та Селевкідів)
Держава діадохів та інші держави перед битвою при Іпсі, бл. 303 р. до н.е.
Держава Селевкідів бл. 200 р. до н.е.
Держава Хасмонеїв за часів свого найбільшого розквіту у період правління Саломеї Александри
  • 332 р. до н.е.: Єрусалим здається Александру Великому протягом його шестирічного завоювання імперії Дарія ІІІ. Армія Александра майже безперешкодно оволоділа містом, прямуючи до Єгипту після облоги Тіра.
  • 323 . до н.е.: місто переходить під владу Лаомедона Мітиленського, який керував провінцією Сирія після смерті Александра та подальшого поділу Вавилона між діадохами. Цей було закріплено два роки потому як поділ в Трипарадісі.
  • 320 р. до н.е.: генерал Ніканор, направлений сатрапом Єгипту Птолемеєм І Сотером з держави Птолемеїв, захоплює Сирію разом з Єрусалимом та бере в полон Лаомедона.
  • 315 р. до н.е.: Антигоніди заволоділи містом після відходу Птолемея І Сотера з Сирії, а Антигон І Одноокий напав на місто під час третьої війни діадохів. Селевк І Нікатор, вавилонський намісник за часів правління Антигона І, виїхав до Єгипту, щоб приєднатися до Птолемея І.
  • 312 р. до н.е.: після поразки у битві під Газою Деметрія І, сина Антигона,Єрусалим знову відходить до Птолемея І Сотера. Ймовірно, що Селевк І Нікатор, який згодов став адміралом в армії Птолемея, також брав участь у битві, оскільки після неї він отримав 800 піхотинців та 200 вершників, з якими одразу виїхав до Вавилона, де заснував державу Селевкідів.
  • 311 р. до н.е.: династія Антигонідів відновлює контроль над містом після повторного відходу Птолемея з Сирії після поразки у битві з Антигоном І Однооким; укладено мирний договір.
  • 302 р. до н.е.: Птолемей втретє нападає на Сирію, проте невдовзі знову покидає її через неправдиву звістку про перемогу Антигона над Лісімахом, іншим діадохом.
  • 301 р. до н.е.: Келесирія (південна Сирія) разом з Єрусалимом після загибелі Антигона І у битві при Іпсі знову відходить до Птолемея І Сотера. Птолемей не брав участі в битві, тому переможці — Селевк І Нікатора та Лісімах — розділили між собою державу Антигонідів, у той час як південна Сирія мала стати частиною держави Селевкідів. Хоча Селевк не намагався завоювати територію, яка йому призначалася, його превентивні походи призвели до Сирійських війн, які почалися у 274 р. до н.е. між нащадками двох правителів.

III століття до н.е.
  • 219–217 рр. до н.е.: через зраду Теодота Етолійського, який керував провінцією Келесирія від імені Птолемея IV Філопатора, її північна частина у 219 р. відходить до держави Селевкідів. Селевкіди майже дійшли до Єгипту, але зазнали поразки у битві при Рафії (Рафасі) 217 р.
  • 200 р. до н.е.: Єрусалим опинився під контролем держави Селевкідів внаслідок битви при Паніумі (частини П'ятої Сирійської війни), у ході якої Антіох ІІІ Великий переміг Птолемеїв.

II століття до н.е.
  • 175 р. до н.е.: Антіох IV після смерті батька стає царем держави Селевкідів. Він прискорює намагання Селевкідів викорінити єврейську релігію тим, що змушує юдейського первосвященика Онію ІІІ поступитися місцем своєму братові Ясону, якого через три роки змінив Менелай. Він забороняє святкування шабату та проведення обрізання, бере під свою владу Єрусалим та споруджує вівтар Зевса у розграбованому Другому храмі.
  • 167 р. до н.е.: Макавейські війни спалахнули після того, як представник селевкідської влади від імені Антіоха IV вимагав від Маттафії принести жертву грецьким богам. Той відмовився, вбив єврея, який вийшов вперед, щоб це зробити, та напав на службовця, який пропонував йому це.[10] У тому ж році відбулася битва при Ма'але-Левона.
  • 25 кіслева 164 р. до н.е.: Макавеї захоплюють Єрусалим внаслідок битви при Бет-Цурі та відновлюють Другий храм (див. Ханука). Хасмонеї оволоділи частиною Єрусалима, у той час як Селевкіди зберігали контроль над міською фортецею Акра та більшістю прилеглих територій.
  • 160 р. до н.е.: Селевкіди відновлюють владу над усім містом після загибелі Юди Макавея в битві при Еласі; кінець Макавейських війн.
  • 145–144 рр. до н.е.: Александра І Баласа скинуто внаслідок битви при Антіохії (столиці держави) Деметрієм ІІ Нікатором, союзником якого був цар Єгипту Птолемей IV Філометор. Наступного року Мітридат І захоплює Селевкію (попередню столицю держави Селевкідів), що значно послаблює владу Деметрія ІІ Нікатора над рештою держави.

Держава Хасмонеїв
  • бл. 140 р. до н.е.: Симон Хасмоней захопив і пізніше зруйнував Акру.
  • 139 р. до н.е.: після поразки Селевкідів у Персії Деметрій ІІ Нікатор на дев'ять років стає в'язнем Парфянського царства., яке швидко набирає могутність. Симон Хасмоней вирушає до Рима, де Римська республіка офіційно визнає державу Хасмонеїв. Втім, цей регіон лишається провінцією держави Селевкідів, тому Симон Хасмоней змушений забезпечувати війська для Антіоха VII.
  • 134 р. до н.е.: садукей Йоханан Гіркан стає правителем після смерті батька, Симона Хасмонея. Він бере собі грецьке тронне ім'я (див. Гірканія) згідно з культурним звичаєм його селевкідських сюзеренів.
  • 134 р. до н.е.: селевкідський цар Антіох VII знову оволодів містом. Йоханан Гіркан відкрив гробницю царя Давида та дістав три тисячі талантів, які він заплатив у якості викупу за місто (згідно з Йосипом Флавієм[11]). Гіркан лишається правителем та стає васалом Селевкідів.
  • 116 р. до н.е.: громадянська війна між зведеними братами-Селевкідами Антіохом VIII Гріпом та Антіохом ІХ Кізікським призводить до сум'яття в державі та незалежності окремих областей, зокрема Юдеї.[12][13]
  • 110 р. до н.е.: Йоханан Гіркан здійснює перші військові завоювання незалежної Хасмонейської держави, збільшуючи свою армію найманців для захоплення Мадаби і Сихема, що значно посилює регіональне значення Єрусалима.[14][15]

I століття до н.е.
  • бл. 87 р.до н.е.: згідно з Йосипом Флавієм, після шестирічної громадянської війни за участі царя Селевкідів Деметрія ІІІ Евкера та хасмонейського правителя Александра Янная, у Єрусалимі були розіп'яті 800 єврейських повстанців.
  • 73–63 рр. до н.е.: Римська республіка поширює свій вплив на регіон після Третьої Мітридатової війни. Під час неї вірменський цар Тигран ІІ заволодів Сирією і готувався до нападу на Юдею та Єрусалим, але був змушений відмовитися від своїх планів після Лукуллового вторгнення до Вірменії.[16] Вважається, що саме у цей період було засноване перше вірменське поселення в Єрусалимі.[17] Згідно з вірменським істориком Мовсесом Хоренаці, який писав у 482 р. до н.е., цар Тигран захопив Єрусалим та відіслав Гіркана до Вірменії, хоча більшість дослідників ставлять це твердження під сумнів.[18][19]

Ранньоримський період
Розширення Римської імперії за часів Октавіана Августа, 30 р. до н.е. – 6 р. н.е.
Помпей в Єрусалимському храмі, 63 р. до н.е. (Жан Фуке, 1470–1475 рр.)
Ісус у храмі (Джованні Паоло Панніні, бл. 1750 р.)
Облога Єрусалима у 70 р. н.е. (Девід Робертс, 1850 р.)
«Flevit super illam» (Він плакав над ним). Енріке Сімоне, 1892 р.

I століття

II століття
  • 115–117 рр. н.е.: євреї знову постають проти римлян на території всієї імперії разом з Єрусалимом під час Другої Юдейської війни.
  • 117 р. н.е.: святого Симеона Єрусалимського, другого патріарха Єрусалимського, розп'ято в Єрусалимі або його околицях за наказом проконсула Аттика у період правління Траяна.[33]

Пізньоримський період (Елія Капітоліна)
Карта Римської імперії в період свого розквіту за часів імператора Адріана із зображення розміщення легіонів, 125 р. н.е.
  • 130 р.: імператор Адріан відвідує руїни Єрусалима та вирішує відновити місто, присвячене Юпітеру, під назвою Елія Капітоліна.
  • 131 р.: у місто розміщено додатковий, VI Залізний, легіон для підтримання порядку під час урочистої церемонії заснування Елії Капітоліни, яку мав проводити римський губернатор. Адріан скасував обрізання (брит-мила), вважаючи його каліцтвом.[34]
  • 132–135 рр.: повстання Бар-Кохби — очолене Симоном Бар-Кохбою повстання проти Римської імперії, яка контролювала місто протягом трьох років. Раббі Аківа проголосив Бар-Кохбу месією. Адріан відправляє до Єрусалима Секста Юлія Севера, який жорстого придушує повстання та відновлює римську владу в місті.
  • 136 р.: Адріан офіційно відновлює місто під назвою Елія Капітоліна і забороняє знаходитись у ньому євреям та християнам.
  • бл. 136–140 рр.: на Храмовій горі збудовано храм Юпітера, а на Голгофі — храм Венери.
  • 138 р.: обмеження щодо перебування християн в Єрусалимі послаблюються після смерті Андріана, коли новим імператором став Антонін Пій.
  • 195 р.: святий Нарцис Єрусалимський очолює раду палестинських єпископів у Кесарії та постановлює, щоб святкування Великодня проводилося завжди у неділю, а не разом з єврейським Песахом.

III століття

IV століття

Візантійська епоха
Європа після падіння Західної Римської імперії у 476 р.
Свята Олена знаходить Істинний Хрест (італійський манускрипт бл. 825 р.)
Мадабська карта, на якій зображено Єрусалим у VI ст.
  • 324–25 р.: імператор Костянтин після перемоги у громадянських війнах Тетрархії (306–324) знову об'єднує імперію. Через кілька місяців Перший Нікейський собор (перший всесвітній християнський собор) затверджує статус Елії Капітоліни як патріархату.[35] Починається велика хвиля напливу християнських імігрантів до міста. Вважається, що саме з цього часу місто було перейменоване на Єрусалим.
  • бл. 325 р.: заборона на перебування євреїв у місті все ще чинна, проте один раз на рік вони мають право відвідати місто, щоб помолитися біля Західного муру на дев'яте ава.
  • 326 р.: матір Костянтина, Олена, відвідує Єрусалим та наказує зруйнувати збудований Адріаном храм Венери на Голгофі. Згідно з Макарієм Єрусалимським, у ході розкопок було знайдено Животворний Хрест, Ризу Господню та Цвяхи Хреста Господнього.
  • 333 р.: на Оливковій горі на місці Вознесіння Господнього споруджено Базиліку Елеони.
  • 335 р.: на Голгофі збудовано перший Храм Гробу Господнього.
  • 347 р.: святий Кирило Єрусалимський оприлюднює вказівки до основних тем християнської віри.
  • 361 р.: неоплатоніст Флавій Клавдій Юліан стає імператором Риму і намагається послабити вплив християнства через заохочення інших релігій. Тому він доручив Аліпію Антіохійському відбудувати Єрусалимський храм і відтак євреї могли повернутися до міста.[36]
  • 363 р.: через Галілейський землетрус та відновлення християнського панування внаслідок загибелі Юліана Відступника в битві при Самаррі відбудову Єрусалимського храму так і не було завершено.
  • 380 р.: Феодосій І проголошує нікейське християнство офіційною церквою Римської імперії. Згодом Рим втрачає свої західні провінції, у той час як Єрусалим лишається під юрисдикцією Східної (Візантійської) імперії.
  • бл. 380 р.: Руфін Аквілейський та Меланія Старша на Оливковій горі перший монастир Єрусалима.
  • 386 р.: святий Єронім прибуває до Єрусалима, щоб почати роботу над Вульгатою, замовленою папою Дамасієм І, яка мала слугувати закріпленню біблійного канону на заході. Згодом Єронім переїхав до Вифлеєма.
  • 394 р.: Йоанн ІІ, єпископ Єрусалимський, освячує церкву Святого Сіону, збудовану на місці Сіонської світлиці.

V століття

VI століття
  • 540–50 рр.: імператор Юстиніан І проводить низку будівельних робіт, серед яких колись могутня Нова церква у Теотокосі та розширення дороги на Кардо.[38]
  • бл. 560 р.: папа Григорій І доручає аббату Пробусу з Равенни збудувати в Єрусалимі лікарню для латинських паломників до Святої Землі.

VII століття
  • 610 р.: Храмова гора стає головним місцем мусульманського саляту, відома як Перша Кібла, згідно з першими вказівками Магомета (ісламські джерела).
  • 610 р.: єврейське повстання проти Іраклія починається в Антіохії та поширюється на інші міста разом з Єрусалимом.
  • квітень 614: в ході ірансько-візантійської війни іранські війська під проводом Шахрвараз, за підмоги юдейських повстанців, взяли в облогу візантійський Єрусалим.
  • травень 614: ірансько-юдейські війська здобули Єрусалим і вчинили у ньому різанину християн. Більшість церков знищено, християнські реліквії забрані як трофеї.
  • 617 р.: єврейського губернатора Неємію бен Хушіеля вбив натовп християнських громадян через три роки після його вступу на посаду. Сасаніди придушили повстання та призначили замість Неємії губернатора-християнина.
  • 620 р.: нічна подорож Магомета (Раджаб-байрам) до Єрусалима (ісламські джерела).
  • 624 р.: замість Єрусалима напрямком мусульманських молитов стає Мекка через 18 місяців після Гіджри (переїзду Магомета до Медіни).
  • бл. 625 р.: згідно з Сахіхом аль-Бухарі, Магомет визначив мечеть Аль-Акса як одну з трьох священних мечетей ісламу.[39]
  • 629 р.: візантійський імператор Іраклій повертає собі Єрусалим після вирішальної перемоги над Сасанідами у битві при Ніневії 627 року. Також він особисто повертає Істинний Хрест до міста.[40]

Арабська доба
  • листопад 636 — квітень 637: облога Єрусалима — арабський халіф Умар завойовує місто і укладає з патріархом Софронієм угоду, що гарантує свободу віросповідання для немусульман; також за часів ісламського правління, вперше з римської епохи, євреям знову дозволили жити та сповідувати свою релігію в Єрусалимі. Єрусалим стає частиною провінції Палестина Арабського халіфату.
  • 638 р.: Вірменська апостольська церква призначає власного єпископа в Єрусалимі.
  • 661 р.: Муавія І стає халіфом ісламського світу в Єрусалимі після вбивства Алі ібн Абу Таліба в Куфі; кінець Першої фітни і початок епохи держави Омейядів.
  • 677 р.: згідно з тлумаченнями маронітського історика Феофіла Едеського, мардаїти (можливі предки сучасних маронітів) захоплюють частину землі від імені візантійського імператора, який тоді відбивав напад Омайядів під час облоги Константинополя (674–678). Втім, це також вважається неправильним перекладом поняття «Священне місто».[41][42]
  • 687–691 рр.: під час Другої фітни халіф Абд аль-Малік збудував Купол Скелі —перший у світі шедевр ісламської архітектури.[3]
  • 692 р.: православний Трулльський собор формально проголошує Єрусалим одним з міст Пентархії (заперечується римо-католицькою церквою).

VIII століття
  • 705 р.: омейядський халіф Аль-Валід І будує мечеть Аль-Акса.
  • 730–749 рр.: Іоанн Дамаскін, колишній головний візир халіфа Хішама ібн Абдул-Маліка оселяється у монастирі Мар-Саба у передмісті Єрусалима та стає головним противником Першого іконоклазму через свої теологічні твори.
  • 744–750 рр.: повстання у Єрусалимі та інших великих сирійських містах під час правління Марвана ІІ. Омейядська армія зазнає поразки у битві на річці Великий Заб 750 року від Аббасидів, які заволодівають усією імперією включно з Єрусалимом. Марван ІІ втікає через Єрусалим, але його вбивають у Єгипті.
  • 793–796 рр.: війна війна Кайс-Яман.
  • 797 р.: перше посольство від Карла Великого до каліфа Гаруна ар-Рашида, здійснене як частина планованого Аббасидсько-Каролінгського альянсу.[43] За джерелами, Гарун аль-Рашид запропонував Карлу опікуватися святими місцями в Єрусалимі. Храм Гробу Господнього було відновлено, Латинський госпіталь розширено та віддано для ордену бенедиктинців.[44]
  • 799 р.: Карл Великий відправляє інше посольство до патріарха Єрусалимського Георгія.[45]

IX століття

X століття
  • 904 р.: Аббасиди відновлюють свою владу в Єрусалимі після вторгнення до Сирії, у той час як армія тулунідського еміра Гаруна ібн-Хумаравейха відходить до Єгипту, де Тулуніди наступного року здобули перемогу.
  • 939/944 рр.: Мухаммад ібн Тугдж, правитель аббасидського Єгипту та Палестини, отримує титул аль-Іхшида від аббасидського халіфа Ахмада ар-Раді та у 944 р. стає спадковим правителем своїх земель.
  • 946 р.: помирає Мухаммад ібн Тугдж. Фактичним правителем його земель стає Абу аль-Міск Кафур.
  • 951–978 рр.: Аль-Істахрі у своїй книзі «Традиції країн» та Ібн-Хаукаль в «Обличчі землі» пишуть про провінцію Палестину: «її столицею та найбільшим містом є Рамла, проте Священне місто Єрусалим є другим за величиною після нього», а про Єрусалим, що «це місто, розташоване на високих пагорбах так, що з усіх сторін до нього треба підійматися. В усьому Єрусалимі нема річок, окрім джерел, воду з яких використовують для орошення полів, і наразі це одна з найродючіших місцевостей Палестини.»[46]
  • 966 р.: Шамсуддін аль-Мухаддасі від'жджає з Єрусалима, щоб почати своє 20-річне географічне дослідження, під час якого докладно пише про Єрусалим у своїй книзі «Опис Сирії, а також Палестини».[46]
  • 968 р.: Абу аль-Міск Кафур помирає, також похований в Єрусалимі. Уряд Іхшидів розділюється, а Фатіміди готуються до вторгнення в Єгипет та Палестину.

Період Фатимідського халіфату
Фатімідський халіфат та його максимальні розміри

XI століття
  • 1009 р.: халіф Фатімідів Аль-Хакім наказує зруйнувати церкви та синагоги по всій імперії включно із Храмом Гробу Господнього.
  • 1015: землетрус, вщент зруйновано Купол Скелі
  • 1022—1023: халіф Алі аз-Захір проводить масштабну реконструкцію Куполу Скелі.
  • 1023–1041 рр.: Ануштакін аль-Дізбарі стає правителем Палестини і Сирії та придушує повстання бедуїнів 1024–1029 рр. П'ятнадцять років потому, у 1057 році, його тіло було урочисто доправлено в Єрусалим для перепоховання халіфом Мустансиром.[47]
  • 1030 р.: халіф Алі аз-Захір дозволяє відбудову Храму Гробу Господнього та інших християнських церков внаслідок угоди з візантійським імператором Романом ІІІ Аргиром.
  • 1042 р.: візантійський імператор Костянтин ІХ Мономах платить за відновлення Храму Гробу Господнього, дозволеного халіфом Мустансиром. Мустансир також дозволяє відбудову низки інших християнських будівель включно з госпіталем в Муристані, церквою та монастирем, які були споруджені групою амалфійських купців бл. 1050 року.
  • 1054 р.: Велика схизма — Патріарх Єрусалимський приєднався до Православної церкви під юрисдикцією Константинополя.

Сельджуцьке панування
  • 1073 р.: Єрусалим захопили турки-сельджуки під проводом еміра Атсиза в ході турецько-арабської війни. Місто пограбоване і частково зруйноване.
  • 1077 р.: Єрусалим знову повстає проти правління еміра Атсиза ібн-Увака, поки останній воював з Фатімідами в Єгипті. Після повернення до міста Атсиз відвойовує місто та влаштовує бійню серед місцевого населення.[48] Врешті-решт Атсиза страчує Тутуш І, правитель Сирії за часів правління свого брата, султана Малік-Шаха. Тутуш І призначає губернатором Артука бін-Ексеба, який пізніше став засновником династії Артукідів.
  • 1091–1095 рр.: Артук бін-Ексеб помирає у 1091 році; губернаторами після нього стають його сини Ільгазі та Сокмен. Малік-шах помирає у 1092 році, і Сельджуцька імперія розпадається на менші воюючі між собою держави. Владу над Єрусалимом оспорюють сини померлого у 1095 році Тутуша І: Дукак і Радван. Тривале суперництво виснажує Сирію.
  • 1095–1096 рр.: Аль-Газалі проживає в Єрусалимі.
  • 1095 р.: на Клермонському соборі Папа Урбан ІІ закликає до Першого хрестового походу.
  • 1098 р.: регент Фатімідів Аль-Афдаль Шаханшах знову відвойовує Єрусалим у синів Артука бін Ексеба — Ільгазі та Сокмена.

Перше Єрусалимське королівство (1099–1187 рр.)

XII століття
  • 1100 р.: Дагоберт Пізанський стає Латинським патріархом Єрусалима. Готфрід Бульйонський обіцяє передати владу над Єрусалимом папському престолу, коли хрестоносці захоплять Єгипет. Оскільги Готфрід невдовзі після того помер, напад на Єгипет так і не було здійснено. Після політичної поразки Дагоберта першим королем Єрусалима стає Балдуїн І.
  • 1104 р.: мечеть Аль-Акса перетворено на королівський палац для єрусалимських монархів.
  • 1112 р.: Арнульф Шокський вдруге стає Латинським патріархом Єрусалима та забороняє некатолицьке поклоніння у Храмі Гробу Господнього.
  • 1113 р.: створення ордену госпітальєрів Жераром Томом у християнському хоспісі в Муристані затверджено буллою від Папи Пасхалія ІІ.
  • 1119 р.: Гуго де Пейн та Годфрі Сен-Омерський засновують в мечеті Аль-Акса орден тамплієрів.
  • 1123 р.: між Єрусалимським королівством та Венеційською республікою укладено угоду, відому як Pactum Warmundi.
  • 1131 р.: королевою Єрусалима стає Мелісенда І, яка пізніше була регентом замість свого сина у період між 1153 та 1161 рр, коли останній був у походах. Вона була старшою донькою короля Єрусалима Балдуїна ІІ та вірменської принцеси Морфії Мелітенської.
  • 1137 р.: Імад ад-Дін Зенгі здобуває перемогу над королем Фулько внаслідок битви при Баарині. Фулько був ув'язнений у Бааринському замку, але Зенгі випустив його після сплати викупу.
  • 1138 р.: Арда Вірменська, вдова Балдуїна І, будує в Єрусалимі базиліку святої Анни.
  • 1149 р.: споруджено новий Храм Гробу Господнього.
  • 1141–1173 рр.: Єрусалим відвідують Єгуда Галеві (1141), Маймонід (1165) і Веніамін Тудельський (1173).
  • 1160 р.: згідно з Веніаміном Тудельським, месіанський проповідник Давид Алрой закликав своїх послідовників в Багдаді приєднатися до нього у його місії до Єрусалима.
  • 1170–1184 рр.: Вільгельм Тірський пише свій magnum opus — «Історію діянь в заморських землях» (лат. Historia Hierosolymitana).

Епоха Айюбідів та Друге королівство хрестоносців

Поразка хрестоносців у битві на Рогах Хаттіна поклала кінець першому королівству хрестоносців (1099–1187). За часів другого королівства (1192–1291) хрестоносці могли володіти в Єрусалимі лише опорним пунктом в обмежених масштабах, — двічі за умовами угод (права доступу в 1192 році згідно з Яффським миром, часткове володіння у 1229–1239 згідно з Яффським і Тель-Аюльским миром) і знову, востаннє, у 1241–1244 рр.[50]

Єрусалим за правління династії Айюбідів після смерті Саладіна, 1193 рік
Султанат Бахрітів (1250–1382 рр.)

XIII століття
  • 1206 р.: Ібн Арабі здійснює паломництво до Єрусалима.
  • 1212 р.: 300 рабинів з Англії та Франції оселяються в Єрусалимі.
  • 1219 р.: хоча за часів Третього хрестового походу міські мури були відновлені, Аль-Муаззам, айюбідський емір Дамаска, руйнує їх, щоб запобігти нападу хрестоносців на укріплене місто.
  • 1219 р.: Жак де Вітрі пише свій magnum opus — «Історію Єрусалима» (лат. Historia Hierosolymitana).
  • 1229–1244 рр.: у цей період Єрусалим мирно повертається під владу християн за умовами угоди 1229 року між імператором Священної Римської імперії Фрідріхом ІІ та айюбідським султаном Єгипту Аль-Камілем, якою закінчився Шостий хрестовий похід.[51][52][53][54][55] Айюбіди повернули собі контроль над священними ісламськими місцями; також арабські джерела стверджують, що Фрідріху було заборонено відновлювати єрусалимські укріплення.
  • 1239 р.: Ан-Насір Дауд, айюбідський емір Кераку, швидко захоплює місто та руйнує міські укріплення перед відходом до Кераку.
  • 1240–1244 рр.: Ан-Насір Дауд бореться проти двоюрідного брата Ас-Саліха Айюба, який був союзником хрестоносців, за право володіння регіоном.
  • 1244 р.: облога Єрусалима — щоб позбавити міста від роздробництва Ас-Саліх Айюб збирає велику армію найманців з Хорезму, яких можна було найняти після поразки шахів Хорезму. якої вони зазнали від монголів десять років тому.[56] Проте Ас-Саліх Айюб не зміг втримати контроль на хорезмцями, які врешті-решт зруйнували місто. Кілька місяців потому дві сторони знову зустрілися у вирішальній битві при Форбії, яка ознаменувала собою кінець хрестоноського правління у цьому регіоні.
  • 1246 р.: Айюбіди повертають собі контроль над містом після поразки хорезмців на озері Хомс від еміра Аль-Мансура Ібрагіма.
  • 1248–1250 рр.: Сьомий хрестовий похід, початий у відповідь на зруйнування Єрусалима 1244 року, зазнає невдачі після поразки Людовика ІХ від айюбідського султана Туран-шаха в битві при Фарискурі 1250 року. Після вбивства Туран-шаха мамлюцькими солдатами за місяць після битви, в Єгипті створено Мамлюцький султанат; мачуха Туран-шаха, Шаджар ад-Дурр, стає султаною Єгипту, атабеком став мамелюк Айбек. Айюбіди повертаються до Дамаска, де ще десять років продовжують правити залишками своєї імперії включно з Єрусалимом.

Епоха Бахрітів та Бурджитів

XIV століття
  • 1300 р.: подальші походи монголів на Палестину на чолі з Газан-ханом та Молаєм. Монголи утримують Єрусалим протягом чотирьох місяців (див. Дев'ятий хрестовий похід). Вірменський король Хетум ІІ був союзником монголів і, згідно джерел, відвідав Єрусалим, де пожертвував свій скіпетр Вірменському собору.
  • 1307 р.: Марино Сануто Старший пише свій magnum opus — «Історію Єрусалима» (лат. Historia Hierosolymitana).
  • 1318–1320 рр.: губернатор провінції Санджар аль-Джавлі відновлює місто та споруджує медресе Джавлія.
  • 1328 р.: Танкіз, губернатор Дамаска, проводить в Єрусалимі численні реконструкції,у тому числі мечеті Аль-Акса; споруджує медресе Танкізія.
  • 1340 р.: Єрусалимський вірменський патріархат споруджує стіну навколо Вірменського кварталу.
  • 1347 р.: Чорна смерть уражає Єрусалим та більшу частину колишньої території Мамлюцького султанату.
  • 1377 р.: Єрусалим та інші міста мамлюцької Сирії повстають після смерті Шабана ІІ. Повстання було придушено, і у 1382 році Баркук здійснив в Каїрі державний переворот, тим самим заснувавши мамлюцьку династію Бурджитів.
  • 1392–1393 рр.: Генріх IV здійснює паломництво до Єрусалима.

XV століття
  • 1482 р.: домініканський священик Фелікс Фабер описав Єрусалим як «суміш усієї можливої мерзоти». Під «мерзотою» він мав на увазі сарацинів, греків, сирійців, якобітів, абісинців, несторіанців, вірменів, грегоріанців, маронітів, туркоманів, бедуїнів, асасинів, ймовірно, друзів, мамлюків та «найпроклятіших з них» євреїв. Лише латинські християни «всім серцем чекають на християнських князів, які прийдуть сюди та передадуть усю країну під владу Римської церкви».
  • 1496 р.: Муджир аль-Дін пише «Славетну історію Єрусалима та Хеврона».

XVI століття

Рання Османська епоха
Карта Османської імперії у 1683 році з зображенням Єрусалима

XVII століття
  • 1604 р.: у межах Капітуляцій Османської імперії узгоджено перший Протекторат місій, в якому султан Ахмед І дозволив підданим короля Генріха IV вільно відвідувати священні міста Єрусалима. Почалися французькі паломництва до Єрусалима та інших великих міст Османської імперії.
  • 1624 р.: після битви при Анджарі османський уряд призначає друзького феодала Фахр-ад-Діна «еміром Арабістану», який мав правити регіоном від Алеппо до Єрусалима. Того ж року він відвідав свої нові провінції.[61]
  • 1663–1665 рр.: Саббатай Цеві, засновник сабатейства, проповідує в Єрусалимі перед поверненням до рідного міста Смірни, де згодом проголошує себе месією.
  • 1672 р.: відбувся Єрусалимський собор.

XVIII століття

ХІХ століття
Карта Єрусалима 1883 року
«Незалежний» вілаєт Єрусалима та адміністративний поділ Леванту після реорганізації у 1887–1888 рр.
  • 1821 р.: Грецька революція починається після проголошення Германом, митрополитом міста Патри, національного повстання проти Османської імперії у монастирі Агія-Лавра. Християнське населення Єрусалима, яке складало приблизно 20% населення міста[64] (більшість якого, втім, становили православні християни), османський уряд змусив скласти зброю, носити чорне та допомагати добудовувати міські укріплення.
  • 1825–1826 рр.: повстанці проти податкової системи захоплює цитадель та виганяє міський гарнізон. Повстання придушив Абдулла-паша.
  • 1827 р.: перший приїзд Мозеса Монтефіоре до Єрусалима.
  • 1831 р.: валі Мухаммед Алі Єгипетський завойовує Єрусалим після відмови султана Махмуда ІІ надати йому владу над Сирією у якості подяки за допомогу під час придушення Грецької революції. Це вторгнення призвело до Першої османсько-єгипетської війни.
  • 1833 р.: вірмени засновують у місті першу друкарню.
  • 1834 р.: Єрусалим повстає проти військового призову за часів правління Мухаммеда Алі Єгипетського протягом арабського повстання в Палестині 1834 року.
  • 1838–1857 рр.: у місті відкрито перші європейські консульства (зокрема, британське у 1838 році).
  • 1839–1840 рр.: раббі Єгуда Алкалай видає книги «Приємні шляхи» та «Мир Єрусалима», закликаючи європейських євреїв повернутися до Єрусалима та Палестини.
  • 1840 р.: Ібрагім-паша видає фірман, який забороняє євреям прокласти шлях перед Західним муром. Також він забороняв їм «піднімати голос та показувати тут свої книжки».
  • 1840 р.: османи повертають собі місто за допомогою британців (Лорд Пальмерстон).
  • 1841 р.: британський і прусський уряди разом з Англіканською церквою та Прусською унією засновують спільне Протестантське Єпископство в Єрусалимі; першим Протестантським єпископом Єрусалима стає Майкл Соломон Александер.
  • 1847 р.: Джузеппе Валерґа проголошений першим Латинським патріархом Єрусалима з часів хрестових походів.
  • 1852 р.: султан Абдул-Меджид І видав фірман, який визначав права та відповідальність кожної громади у Храмі Гробу Господнього; протоколи цього фірману зберігають свою чинність і до сьогодні.
  • 1853–1854 рр.: під військовим та фінансовим тиском Наполеона ІІІ Абдул-Меджид І прийняв угоду, згідно з якою визнав Францію і Римо-католицьку церкву вищою владою на Святій землі, яка мала контроль над Храмом Гробу Господнього. Це рішення суперечило умовам угоди, укладеної 1744 року з Росією та призвело до Кримської війни.
  • 1854 р.: Альберт Кон на прохання Центральної консисторії ізраїльтян Франції здійснює перший візит до Єрусалима.
  • 1857–1890 рр.: у Єврейському кварталі компанією Батей-Масе (англ. Batei Mahse Company) — організацією нідерландських та німецьких євреїв — збудовано двоповерхові будівлі Батей-Масе.[65]
  • 1860 р.: за межами Старого міста у місцевості, згодом відомій як Ємін-Моше, Мозесом Монтефіоре та Єгудою Туро у межах процесу «покидання стін» (івр. היציאה מן החומות‎‎) збудовано перший єврейський район — Мішкенот Ша'ананім.[66][67]
  • 1862 р.: Мозес Гесс публікує книгу «Рим та Єрусалим» (нім. Rom und Jerusalem, die Letzte Nationalitätsfrage), у якій говорить про батьківщину євреїв у Палестині з центром в Єрусалимі).
  • 1862 р.: найстарший син королеви Вікторії, принц Альберт Едвард (пізніше Едуард VII), відвідує Єрусалим.[68]
  • 1868 р.: Магане-Ісраель, збудований північноафриканськими євреями зі Старого міста, стає другим єврейським районом. розташованим за міськими мурами.
  • 1869 р.: Нагалат Шив'а, збудований спільними зусиллями, стає третім єврейським районом за мурами Єрусалима.
  • 1872 р.: Бейт-Давид, збудований як притулок для бідних, стає четвертим єврейським районом за міськими мурами.
  • 1873–1875 рр.: збудовано Меа-Ше'арим — п'ятий єврейський район за межами Єрусалима.
  • 1877 р.: Юсеф аль-Халіді призначений головою Палати депутатів першого османського парламенту після вступу на престол Абдул-Гаміда ІІ та проголошення конституції Османської імперії.
  • 1881 р.: вихідці з Чикаго Анна і Гораціо Спеффорди заснували Американську колонію.
  • 1881 р.: Еліезер Бен-Єгуда переїжджає до Єрусалима, щоб почати розвиток сучасного івриту, що мав замінити мови, якими розмовляли євреї, що здійснили алію з різних частин світу
  • 1882 р.: внаслідок Першої Алії до Палестини прибуло 25–30 тисяч сіоністських іммігрантів.
  • 1886 р.: за сприяння Російської православної церкви збудовано Церкву Святої Марії Магдалини.
  • 1887–1888 рр.: османську Палестину розділено на Єрусалимський, Наблуський та Акрський райони; Єрусалимський район стає «автономним», тобто підпорядкований безпосередньо Стамбулу.
  • 1897 р.: відбувся Перший конгрес сіоністів, на якому Єрусалим обговорювався як можлива столиця майбутньої єврейської держави. У відповідь на це султан Абдул-Гамід ІІ починає відправляти до Єрусалимської провінції мешканців власного палацу, які мали керувати нею.
  • 1898 р.: німецький імператор Вільгельм ІІ відвідує місто, щоб відкрити лютеранську Церкву Христа Спасителя. За міськими мурами він зустрічає Теодора Герцля.
  • 1899 р.: збудовано Собор Святого Георгія, у якому знаходиться кафедра Англіканського єпископа Єрусалимського Єпископальної церкви Єрусалима та Близького Сходу.

ХХ століття

Період Британського мандату в Палестині
Зони французького та британського впливу, запропоновані в угоді Сайкса-Піко
Генерал Алленбі входить до Єрусалима пішки на знак поваги до Священного міста, 11 грудня 1917 р.

Розділ між Ізраїлем та Йорданією

Незалежний Ізраїль
Храмова гора у наш час. На передньому плані — Стіна плачу, на задньому — Купол Скелі
  • 5–11 червня 1967 р.: Шестиденна війна.
    • 6 червня: у північній частині підконтрольного Йорданії Східного Єрусалима відбулася битва за Арсенальний пагорб.
    • 7 червня: Армія оборони Ізраїлю захоплює Старе місто.
    • 10 червня: зруйновано Марокканський квартал разом з 135 будинками та мечеттю Аль-Бурак; утворено площу перед Стіною плачу.
    • 28 червня: Ізраїль проголошує об'єднаний Єрусалим та відкриває доступ до священних місць для усіх релігій.
  • 1968 р.: ізраїльські війська захоплюють Єврейський квартал та конфіскують 129 дунамів (0,129 км²) землі, що утворювала Єврейський квартал до 1948 року[76]; 6000 мешканців кварталу було вигнано, а 437 магазини — зачинено.[77]
  • 1969 р.: протестантський екстреміст з Австралії Деніс Майкл Роен підпалює частину мечеті Аль-Акса.
  • 1977 р.: президент Єгипту Анвар Садат відвідує Єрусалим і виступає перед Кнесетом.
  • 1978 р.: штаб-квартира Всесвітнього союзу єврейських студентів переїжджає з Лондона до Єрусалима.
  • 1980 р.: ухвалення Закону про Єрусалим призводить до прийняття резолюції Ради Безпеки ООН 478, у якій зазначено, що РБ ООН не визнає цього закону.

XXI століття
  • 2000 р.: Папа Іван Павло ІІ став першим латинським Папою, що відвідав Єрусалим; він молиться біля Стіни плачу.
  • 2000 р.: на самміті у Кемп-Девіді остаточного перемир'я між Ізраїлем і Палестинською національною адмністрацією так і не було досягнуто; статус Єрусалима відіграв ключову роль у провалі переговорів.
  • 2000 р.: за два місяці після закінчення самміту в Кемп-Девіді починається Друга інтифада (також відома як Інтифада Аль-Акси); візит Аріеля Шарона до Храмової гори був важливим фактором при повстанні.
  • 2008 р.: ізраїльська релігійна сефардська партія «ШАС» відмовляється утворити частину уряду без гарантій того, що не буде жодних переговорів, які призведуть до розділу Єрусалима.
  • грудень 2017 р.: президент США Дональд Трамп визнав Єрусалим столицею Ізраїлю; це спричинило численні протести палестинців та інших мусульман країни.[78]
  • 2018 р.: США, Гватемала і Парагвай стають першими країнами, що відкриють свої посольства в Ізраїлі у Єрусалимі.[79]

Див. також

Примітки
  1. Steckoll, Solomon H., The gates of Jerusalem, Frederick A. Praeger, New York, 1968, preface(англ.)
  2. Do We Divide the Holiest Holy City?. Moment Magazine. Архів оригіналу за 3 June 2008. Процитовано 5 березня 2008.. According to Eric H. Cline's tally in Jerusalem Besieged.(англ.)
  3. Slavik, Diane. 2001. Cities through Time: Daily Life in Ancient and Modern Jerusalem. Geneva, Illinois: Runestone Press, p. 60. ISBN 978-0-8225-3218-7(англ.)
  4. Mazar, Benjamin. 1975. The Mountain of the Lord. Garden City, New York: Doubleday & Company, Inc., p. 45. ISBN 0-385-04843-2(англ.)
  5. Jane M. Cahill (2003). Jerusalem at the time of the United Monarchy. У Vaughn, Andrew; Killebrew, Ann. E. Jerusalem in Bible and Archaeology: The First Temple Period. Society of Biblical Literature. с. 21. ISBN 978-1-58983-066-0.(англ.)
  6. Chronology of the Israelite Tribes from The History Files (historyfiles.co.uk)(англ.)
  7. Ben-Dov, Meir. 1985. In the Shadow of the Temple. New York, New York: Harper & Row Publishers, Inc., pp. 34–35. ISBN 0-06-015362-8(англ.)
  8. Bright, John (1980). A History of Israel. Westminster John Knox Press. с. 311. ISBN 978-0-664-22068-6.(англ.)
  9. http://studentreader.com/jerusalem/#Edict-of-Cyrus Student Reader Jerusalem: "When Cyrus captured Babylon, he immediately issued the Edict of Cyrus, a decree that those who had been exiled by the Babylonians could return to their homelands and start rebuilding."
  10. Maccabean Revolt. Virtualreligion.net. Процитовано 26 липня 2012.
  11. Josephus The Jewish Wars (1:60)
  12. Barthold Georg Niebuhr; Marcus Carsten Nicolaus von Niebuhr (1852). Lectures on Ancient History. Taylor, Walton, and Maberly. с. 465.(англ.)
  13. Josephus, chapter 10. Christianbookshelf.org. Процитовано 26 липня 2012.(англ.)
  14. Encyclopaedic dictionary of the Bible, Volume 5, William George Smith. Concept Publishing Company. 1893.(англ.)
  15. Sievers, 142
  16. Martin Sicker (2001). Between Rome and Jerusalem: 300 Years of Roman-Judaean Relations. Greenwood Publishing Group. с. 39. ISBN 978-0-275-97140-3.(англ.)
  17. Armenians of Jerusalem Launch Project To Preserve History and Culture. Pr-inside.com. Архів оригіналу за 8 July 2012. Процитовано 26 липня 2012.(англ.)
  18. Aram Topchyan; Aram Tʻopʻchʻyan (2006). The Problem of the Greek Sources of Movses Xorenacʻi's History of Armenia. Isd. ISBN 978-90-429-1662-3.(англ.)
  19. Jacob Neusner (1997). A History of the Jews in Babylonia 2. Brill Archive. с. 351.(англ.)
  20. "And when he had ordained five councils (συνέδρια), he distributed the nation into the same number of parts. So these councils governed the people; the first was at Jerusalem, the second at Gadara, the third at Amathus, the fourth at Jericho, and the fifth at Sepphoris in Galilee." Josephus, Ant. xiv 54:
  21. "Josephus uses συνέδριον for the first time in connection with the decree of the Roman governor of Syria, Gabinius (57 BCE), who abolished the constitution and the then existing form of government of Palestine and divided the country into five provinces, at the head of each of which a sanhedrin was placed ("Ant." xiv 5, § 4)." via Jewish Encyclopedia: Sanhedrin:
  22. Armstrong 1996, p. 126
  23. Sicker 2001, p. 75
  24. Dave Winter (1999). Israel Handbook: With the Palestinian Authority Areas. Footprint Handbooks. с. 123. ISBN 978-1-900949-48-4.(англ.)
  25. Emil Schürer; Géza Vermès; Fergus Millar (1973). History of the Jewish People in the Age of Jesus Christ. A&C Black. с. 318. ISBN 978-0-567-02242-4.(англ.)
  26. Josephus, Antiquities of the Jews – Book XVIII, "Cyrenius came himself into Judea, which was now added to the province of Syria". Ccel.org. Процитовано 26 липня 2012.(англ.)
  27. H.H. Ben-Sasson, A History of the Jewish People, pp. 247–248: "Consequently, the province of Judea may be regarded as a satellite of Syria, though, in view of the measure of independence left to its governor in domestic affairs, it would be wrong to say that in the Julio-Claudian era Judea was legally part of the province of Syria."
  28. A History of the Jewish People, H.H. Ben-Sasson editor, 1976, p. 247: "When Judea was converted into a Roman province [in 6 CE, p. 246], Jerusalem ceased to be the administrative capital of the country. The Romans moved the governmental residence and military headquarters to Caesarea. The centre of government was thus removed from Jerusalem, and the administration became increasingly based on inhabitants of the Hellenistic cities (Sebaste, Caesarea and others)."(англ.)
  29. John P. Meier's A Marginal Jew, vol. 1, ch. 11; also H.H. Ben-Sasson, A History of the Jewish People, Harvard University Press, 1976, ISBN 0-674-39731-2, p. 251: "But after the first agitation (which occurred in the wake of the first Roman census) had faded out, we no longer hear of bloodshed in Judea until the days of Pilate."(англ.)
  30. H.H. Ben-Sasson, A History of the Jewish People, Harvard University Press, 1976, ISBN 0-674-39731-2, The Crisis Under Gaius Caligula, pp. 254–256: "The reign of Gaius Caligula (37–41) witnessed the first open break between the Jews and the Julio-Claudian empire. Until then—if one accepts Sejanus' heyday and the trouble caused by the census after Archelaus' banishment—there was usually an atmosphere of understanding between the Jews and the empire ... These relations deteriorated seriously during Caligula's reign, and, though after his death the peace was outwardly re-established, considerable bitterness remained on both sides. ... Caligula ordered that a golden statue of himself be set up in the Temple in Jerusalem. ... Only Caligula's death, at the hands of Roman conspirators (41), prevented the outbreak of a Jewish-Roman war that might well have spread to the entire East."
  31. Acts 21:26–39
  32. Див. також Flavius Josephus, Jewish Antiquities XX, ix, 1.
  33. Eusebius, Eusebius, Historia Ecclesiastica, III, xxxii.
  34. Christopher Mackay. "Ancient Rome a Military and Political History" 2007: 230(англ.)
  35. Schaff's Seven Ecumenical Councils: First Nicaea: Canon VII: "Since custom and ancient tradition have prevailed that the Bishop of Aelia [i.e., Jerusalem] should be honored, let him, saving its due dignity to the Metropolis, have the next place of honor."; "It is very hard to determine just what was the "precedence" granted to the Bishop of Aelia, nor is it clear which is the "metropolis" referred to in the last clause. Most writers, including Hefele, Balsamon, Aristenus and Beveridge consider it to be Cæsarea; while Zonaras thinks Jerusalem to be intended, a view recently adopted and defended by Fuchs; others again suppose it is Antioch that is referred to."
  36. Browning, Robert. 1978. The Emperor Julian. Berkeley, California: University of California Press, p. 176. ISBN 0-520-03731-6(англ.)
  37. Horn, Cornelia B.; Robert R. Phenix, Jr. 2008. The Lives of Peter the Iberian, Theodosius of Jerusalem, and the Monk Romanus. Atlanta, Georgia: Society of Biblical Literature, p. lxxxviii. ISBN 978-1-58983-200-8(англ.)
  38. The Emperor Justinian and Jerusalem (527–565)(англ.)
  39. Translation of Sahih Bukhari, Book 21, Number 281: "Do not set out on a journey except for three Mosques i.e. Al-Masjid-AI-Haram, the Mosque of Allah's Apostle, and the Mosque of Al-Aqsa, (Mosque of Jerusalem).". Islamicity.com. Процитовано 26 липня 2012.(англ.)
  40. Ostrogorsky, George. 1969. History of the Byzantine State. New Brunswick, New Jersey: Rutgers University Press, p. 104. ISBN 0-8135-0599-2(англ.)
  41. Theophilus (of Edessa) (2011). Theophilus of Edessa's Chronicle and the Circulation of Historical Knowledge in Late Antiquity and Early Islam. Liverpool University Press. с. 169. ISBN 978-1-84631-698-2.(англ.)
  42. Elizabeth Jeffreys; Fiona K. Haarer (2006). Proceedings of the 21st International Congress of Byzantine Studies: London, 21-26 August, 2006. Ashgate Publishing, Ltd. с. 198. ISBN 978-0-7546-5740-8.(англ.)
  43. Miriam Greenblatt (2002). Charlemagne and the Early Middle Ages. Benchmark Books. с. 29. ISBN 978-0-7614-1487-2.(англ.)
  44. Heck, Gene W. Charlemagne, Muhammad, and the Arab roots of capitalism. с. 172.(англ.)
  45. Majid Khadduri (2006). War and Peace in the Law of Islam. The Lawbook Exchange, Ltd. с. 247. ISBN 978-1-58477-695-6.(англ.)
  46. Guy le Strange (1890). Palestine Under the Moslems from AD 650 to 1500, Translated from the Works of the Medieval Arab Geographers. Florence: Palestine Exploration Fund.(англ.)
  47. Ross Burns (2005). Damascus: A History. Routledge. с. 138. ISBN 978-0-415-27105-9.(англ.)
  48. Bosworth, Clifford Edmund. 2007. "Historic Cities of the Islamic World(англ.)
  49. Runciman, Steven. 1951. A History of the Crusades: Volume 1 The First Crusade and the Foundation of the Kingdom of Jerusalem. New York, New York: Cambridge University Press, pp. 279–290. ISBN 0-521-06161-X(англ.)
  50. Adrian J. Boas (2001). Jerusalem in the Time of the Crusades: Society, Landscape and Art in the Holy City Under Frankish Rule. London: Routledge. с. 1. ISBN 9780415230001.(англ.)
  51. Larry H. Addington (1990). The Patterns of War Through the Eighteenth Century. Midland book. Indiana University Press. с. 59. ISBN 9780253205513. «... in the Sixth Crusade, Frederick II ...concluded a treaty with the Saracens in 1229 that placed Jerusalem under Christian control but allowed Muslim and Christian alike freedom of access to the religious shrines of the city. ... Within fifteen years of Frederick's departure from the Holy Land, the Khwarisimian Turks, successors to the Seljuks, rampaged through Syria and Palestine, capturing Jerusalem in 1244. (Jerusalem would not be ruled again by Christians until the British occupied it in December 1917, during World War I.)»(англ.)
  52. Denys Pringle (2007). The Churches of the Crusader Kingdom of Jerusalem: Volume 3, The City of Jerusalem: A Corpus. The Churches of the Crusader Kingdom of Jerusalem. Cambridge University Press. с. 5. ISBN 978-0-521-39038-5. «During the period of Christian control of Jerusalem between 1229 and 1244 ...»(англ.)
  53. Annabel Jane Wharton (2006). Selling Jerusalem: Relics, Replicas, Theme Parks. University of Chicago Press. с. 106. ISBN 978-0-226-89422-5. «(footnote 19): It is perhaps worth noting that the same sultan, al-Malik al-Kamil, was later involved in the negotiations with Emperor Frederick II that briefly reestablished Latin control in Jerusalem between 1229 and 1244.»(англ.)
  54. Hossein Askari (2013). Conflicts in the Persian Gulf: Origins and Evolution. Palgrave Macmillan. с. 52. ISBN 978-1-137-35838-7. «Later, during the years 1099 through 1187 AD and 1229 through 1244 AD, Christian Crusaders occupied Jerusalem ...»(англ.)
  55. Moshe Ma'oz, ред. (2009). The Meeting of Civilizations: Muslim, Christian, and Jewish. Sussex Academic Press. с. 3. ISBN 978-1-84519-395-9. «(Introduction by Moshe Ma'oz) ... When the Christian Crusaders occupied Jerusalem (AD 1099–1187, 1229–1244) ...»(англ.)
  56. CATHOLIC ENCYCLOPEDIA: Jerusalem (After 1291). Newadvent.org. Процитовано 26 липня 2012.(англ.)
  57. Jerusalem Timeline From David to the 20th century Архівовано 27 лютого 2007 у Wayback Machine.(англ.)
  58. 10 Facts about the Walls of Jerusalem. eTeacher Hebrew. Процитовано 14 березня 2018.(англ.)
  59. Ambraseys, N. (2009). Earthquakes in the Mediterranean and Middle East: A Multidisciplinary Study of Seismicity up to 1900 (вид. First). Cambridge University Press. с. 444–451. ISBN 978-0521872928.(англ.)
  60. Thomas Augustine Prendergast (2004). Chaucer's Dead Body: From Corpse to Corpus. Psychology Press. с. 48. ISBN 978-0-415-96679-5.(англ.)
  61. Nejla M. Abu Izzeddin (1993). The Druzes: A New Study of Their History, Faith, and Society. BRILL. с. 192. ISBN 90-04-09705-8.(англ.)
  62. Asali, K.J. Jerusalem in History. Brooklyn, New York: Olive Branch Press, p. 215. ISBN 978-1-56656-304-8
  63. Salmon, Thomas (1744). Modern History, Or, The Present State of All Nations: Describing Their Respective Situations, Persons, Habits, and Buildings, Manners, Laws and Customs ... Plants, Animals, and Minerals. с. 461.(англ.)
  64. Fisk and King, 'Description of Jerusalem,' in The Christian Magazine, July 1824, p. 220. Mendon Association, 1824.(англ.)
  65. Batei Mahseh Square. Jerusalem Municipality. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 9 травня 2016.(англ.)
  66. Mishkenot Sha'ananim. Jewishvirtuallibrary.org. Процитовано 26 липня 2012.(англ.)
  67. Mishkenot Sha'ananim Архівовано 10 жовтня 2010 у Wayback Machine.(англ.)
  68. Hasson, Nir (18 квітня 2011). A new state-funded project lets photo albums tell the history of the Land of Israel – Israel News | Haaretz Daily Newspaper. Haaretz.com. Процитовано 26 липня 2012.(англ.)
  69. Simon Goldhill (2009). Jerusalem: City of Longing. Harvard University Press. с. 136. ISBN 978-0-674-03772-4.(англ.)
  70. Segev, Tom (1999). One Palestine, Complete. Metropolitan Books. с. 295–313. ISBN 0-8050-4848-0. The group assembled at the Wall shouting "the Wall is ours". They raised the Jewish national flag and sang Hatikvah, the Israeli anthem. The authorities had been notified of the march in advance and provided a heavy police escort in a bid to prevent any incidents. Rumours spread that the youths had attacked local residents and had cursed the name of Muhammad.(англ.)
  71. Levi-Faur, Sheffer and Vogel, 1999, p. 216.(англ.)
  72. Sicker, 2000, p. 80.
  73. 'The Wailing Wall In Jerusalem Another Incident', The Times, Monday, 19 August 1929; p. 11; Issue 45285; col D.(англ.)
  74. Prince-Gibson, Eetta (27 липня 2006). Reflective truth. Jerusalem Post. Процитовано 10 травня 2009.(англ.)
  75. Yoav Gelber, Independence Versus Nakba; Kinneret–Zmora-Bitan–Dvir Publishing, 2004, ISBN 965-517-190-6, p.104(англ.)
  76. "Christians in the Holy Land" Edited by Michael Prior and William Taylor. ISBN 0-905035-32-1. p. 104: Albert Aghazarian "The significance of Jerusalem to Christians". This writer states that "Jews did not own any more than 20% of this quarter" prior to 1948(англ.)
  77. "Palestine and Palestinians", p. 117.
  78. Trump Jerusalem move sparks Israeli-Palestinian clashes. BBC News. 7 грудня 2017.(англ.)
  79. Paraguay becomes third country to open embassy in Jerusalem (амер.). Процитовано 23 травня 2018.(англ.)

Джерела

Зовнішні посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.