Втрати силових структур внаслідок російського вторгнення в Україну (квітень — червень 2017)

Настояща Кіра Ігорівна, 01986-02-077 лютого 1986, 31 рік, Херсон. Молодший сержант, військовий фельдшер 28-ї ОМБр. Учасниця бойових дій в зоні АТО. 02017-04-1818 квітня 2017 вбита співслужбовцем під час сварки. Підрозділи бригади проходять злагодження на Яворівському полігоні. Трагедія сталася близько 2:00 у наметі на території тимчасової дислокації військової частини, поблизу села Дубровиця (Яворівський район) Львівська область. Головний сержант батареї, його наречена (військовий психолог) і Кіра відмічали заручини, між ними виник конфлікт. Сержант наніс Кірі смертельні ножові поранення. Підозрюваного затримано. Всі троє — учасники бойових дій. Похована в Херсоні. Залишився чоловік, теж військовослужбовець ЗСУ, перебуває на фронті[89].

Голік Євген Вікторович (позивний «Жека»), Приют (Нікопольський район) Дніпропетровська область. Молодший сержант, командир відділення зенітно-ракетного взводу 3-го механізованого батальйону 93-ї ОМБр. З 2015 року був добровольцем роти «Карпатська Січ», з вересня 2015 — військовослужбовець ЗСУ. Брав участь у боях у Пісках, Водяному та Кримському. Мав дві контузії. 02017-05-055 травня 2017 передчасно помер, перебуваючи вдома у 15-денній відпустці. Євген був у полі, відчув себе погано і пішов додому. Коли його знайшли, руки міцно стискали голову, ймовірно, стався інсульт як наслідок контузій. Похований у с. Приют. Залишилися батьки і старший брат[90].

Мерченко Іван Анатолійович, 01995-07-077 липня 1995, Береськ Рожищенський район Волинська область. Солдат 24-ї ОМБр. Ніс службу в районі м. Попасна на Луганщині. За офіційною довідкою, 02017-05-1414 травня 2017 наклав на себе руки на Харківщині, коли повертався з відпустки у розташування військової частини на Луганщину. Похований у с. Береськ. Залишились батьки і сестра[91].

Перепадін Володимир Олександрович (позивний «Смайлик»), 01995-12-099 грудня 1995, Казанка Миколаївська область. Солдат, водій багатофункціональних автомобілів взводу «Уран» 59-ї ОМПБр. Займався танцями у «Дивоцвіті», неодноразово виступав на сцені районного Будинку культури. 2015 закінчив Український політехнікум (Кривий Ріг), де здобув кваліфікацію «технік-електромеханік гірничий». Навчався у Криворізькому національному університеті на електротехнічному факультеті. 17.08.2016 вступив на військову службу за контрактом, з 22.09.2016 ніс службу в зоні АТО на Луганщині, учасник бойових дій, був водієм розвідувального взводу. 2017 приїздив додому на травневі свята, за один день поїхав до Одеси придбати ремкомплект до військового автомобіля та речі у воєнторзі. Перед тим, як повертатись у в/ч, заночував у друга-співслужбовця, вночі стався приступ. Помер 02017-05-1515 травня 2017 у ВМКЦ Південного регіону в м. Одеса, у висновках причиною смерті вказано «Гостра серцева недостатність, кардіоміопатія неуточнена (ідіопатична); набряк головного мозку, енцефалопатія неуточненої етіології». Похований в смт Казанка. Залишились мати, старший брат, наречена[92].

Силін Микола Олександрович, 01991-12-1818 грудня 1991, Копитів (Корецький район) Рівненська область. Капітан, командир 1-ї роти 13-го ОАеМБ 95-ї ОДШБр. Випускник НАСВ імені Сагайдачного 2013 року, факультет бойового управління військами. На війні з 2014 року, учасник боїв у районі Слов'янська, Степанівки, Тельманова, рейду 95-ї бригади по тилах противника. Один з героїв фільму «Рейд». Нагороджений орденом «Народний герой України». Приїхав на Рівненський полігон знайомитись з курсантами, які мали відбути до його батальйону. 02017-06-044 червня 2017 розбився на мотоциклі «Kawasaki» близько 20:00 у м. Корець (Рівненська область). Від отриманих травм помер у Корецькій ЦРЛ. Похований в с. Копитів. Неодружений, залишились батьки[93].

Чистяков Олексій Петрович, 42 роки, Горностаївка Херсонська область. Механік-водій розвідувальної роти 28-ї ОМБр. Працював на сільськогосподарському підприємстві. У 2015 році служив за мобілізацією, у подальшому підписав контракт. 2017 року переніс інсульт, 5 днів був у комі, але повернувся до військової служби. 02017-06-044 червня 2017 покінчив життя самогубством. Напередодні, під час навчання з бойового злагодження (перехід водних перешкод), БТР Олексія заглух під водою, він сильно переживав через це. У передсмертній записці написав, щоб нікого у його смерті не винили, що він сам прийняв таке рішення. Писав, що погано себе почуває після інсульту. Похований в смт Горностаївка. Залишились батько, сестра[94].

Сидорчук Микола Вікторович, 01993 1993, Малі Вікнини Збаразький район Тернопільська область. Мешкав у м. Київ. Страший лейтенант, командир взводу 101-ї ОБрО ГШ. Випускник Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Учасник бойових дій в зоні АТО. Після фронту страждав на сильний головний біль. Загинув 02017-06-088 червня 2017 о 08:40 на станції «Академмістечко» Київського метрополітену. Слідством встановлено, що Микола заходив на станцію разом із родичами. Поки вони купували жетони, чоловік спустився на платформу. Зі слів машиніста, коли потяг прибував, молодий чоловік стрибнув на колії. Кримінальне провадження розпочато за ст. 115 (Умисне вбивство) з додатковою правовою кваліфікацією «самогубство». Знайомі зазначають, що того дня Микола мав бути на обстеженні в лікаря. Похований в рідному селі[95].

Казаков Олексій, 23 роки, Кам'янка-Дніпровська Запорізька область. Мешкав у м. Мелітополь. Старший лейтенант, командир взводу 55-ї ОБЗ. Закінчив Київський військовий інститут. 2015 року призначений на посаду командира взводу в/ч А1671 (Рівне). 02017-06-1111 червня 2017 ешелон з військовими прямував на ротацію через Кременчук (Полтавська область). Близько 5:30 на залізничній станції Чередники, контролюючи перевезення техніки, Олексій обходив вантажний поїзд і перевіряв пломби на вагонах. Під час обходу офіцера вразило струмом, у результаті чого він згорів. Похований в Мелітополі. Залишились батьки і сестра[96].

Смірнов Дмитро, 37 років, Київ. Командир мотопіхотного взводу 12-го ОМПБ 72-ї ОМБр. На фронті з 2014 року, вже вдруге уклав контракт і служив у зоні бойових дій. Член ГО «Рада ветеранів АТО Дніпровського району міста Києва». Напередодні повернувся із зони АТО у відпустку. Загинув 02017-06-2222 червня 2017 у Києві на Березняках, вул. Амвросія Бучми, 1, внаслідок падіння з 9-го поверху. Поліція розглядає версії: нещасний випадок, самогубство, умисне вбивство та вбивство з необережності. Знайомі Дмитра підозрюють, що це був напад з метою пограбування — власник квартири, раніше судимий, свою вину не визнає. Похований у Києві. Залишились дружина та маленька дитина[97].

Доросевич Антон Миколайович, 01992-06-2222 червня 1992, Іванівка (Очаківський район) Миколаївська область. Головний старшина ВМС ЗСУ, курсант 2-го курсу Інституту ВМС НУ «ОМА». Проходив службу в 73-му МЦ СО, учасник АТО, нагороджений почесними нагрудними знаками та медаллю «За військову службу Україні». Перебував у канікулярній відпустці. Загинув у свій день народження 02017-06-2222 червня 2017 близько 21:00 в с. Іванівка (Очаківський район) Миколаївської області, ціною власного життя врятувавши свою 3-річну доньку, яка впала у каналізаційний люк. Похований у рідній Іванівці. Залишились мати, 3-річна донька[98]. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.[99].

Помазан Юрій Васильович (позивні «Монах», «Наум»), 01975-11-066 листопада 1975, Чупахівка Охтирський район Сумська область. Мешкав у м. Харків. Учасник АТО, молодший сержант, командир відділення 2-ї роти 501 ОБМП 36 ОБрМП. Був з давнього козацького роду, у житті дотримувався українських козацьких традицій. Закінчив ХІГХ. Працював інструктором з автотранспорту. Активний учасник Революції Гідності. З перших місяців війни пішов добровольцем у добровольчу роту МВС «Торнадо», наприкінці 2015 підписав контракт на службу у морській піхоті. Пройшов бої за Савур-Могилу, Іловайськ, Широкине, Павлопіль. Мав кілька поранень, контузію. Нагороджений відзнакою «За оборону Маріуполя». Трагічно загинув 02017-06-2626 червня 2017 під час короткої відпустки з фронту на батьківському обійсті в Чупахівці, ремонтуючи електрику. Похований в рідному селі. Залишились дружина та донька[100].

Максюта Костянтин Іванович, 01979-06-088 червня 1979, Кременчук Полтавська область. Був призваний на військову службу 19.03.2014 року, протягом року був стрільцем 72-ї ОМБр, з 14.08.2015 по 20.10.2016 року — водієм. Помер вдома 02017-04-066 квітня 2017 року від серцевого нападу. Похований на Свіштовському кладовищі, в секторі учасників АТО[101].

Тиводар Василь, 46 років, Бедевля Тячівський район Закарпатська область. Демобілізований учасник АТО. Молодший сержант, водій-електрик взводу матеріально-технічного забезпечення 65-го мобільного госпіталю. Був мобілізований 14 липня 2015 року. З 29.09.2015 р. по 30.08.2016 р. проходив службу у зоні АТО. Помер 7 квітня 2017 року від онкозахворювання. Похований у Бедевлі. Залишились дві доньки[102].

Коптан Олександр, 22 роки, Новомихайлівка (Новобузький район) Миколаївська область. Демобілізований учасник АТО. Помер (ймовірно, скоїв самогубство) повернувшись з військової служби у зоні АТО. Похований 13 квітня 2017 року в селі Новомихайлівка.[103].

Яворський Ігор, Пилипи-Олександрівські Віньковецький район Хмельницька область. Учасник АТО, пішов на фронт у 2014 році. Раптово помер. Похований 13 квітня 2017 року в с. Пилипи-Олександрівські[104].

Якимчук Василь, 27 років, Мізоч Здолбунівський район Рівненська область. Учасник АТО. Помер 16 квітня 2017 року. 18 квітня Василя поховали в смт Мізоч. Залишились мати, брат і сестра[105].

Твердохліб Олег Анатолійович (позивний «Старшина» / «Сармат»), 01968-03-033 березня 1968, Руставі Грузія. Мешкав у Луцьку. Демобілізований учасник АТО. Старший прапорщик, заступник командира 2-ї роти «Захід» 24-го штурмового батальйону «Айдар». У шкільні роки займався плаванням і парашутним спортом, кандидат у майстри спорту. Закінчив Руставський політехнічний технікум за спеціальністю «Обладнання заводів чорної металургії», працював майстром цеху РМЗ, технік-механік. З 1988 року протягом 10 років проходив військову службу, в Німеччині та в Україні. 1998 року звільнений у запас у званні старшого прапорщика за вислугою строку служби. З грудня 1998 працював бригадиром вантажником транспортної дільниці ЗАТ «Хелс» (Луцьк), очолював профспілку. З березня 2005 року працював у ДСНС, на посадах старшини, начальника електро-лабораторії, коменданта Управління ДСНС України у Волинській області. З квітня 2014 року — пенсіонер УДСНС України. У березні 2014 року добровольцем пішов в «Айдар», старшина батальйону, командир взводу «Динозавр», заступник командира роти. Підрозділи під командуванням Олега Твердохліба брали участь у звільненні 17 населених пунктів Луганської області. 20 лютого 2015 призначений головним сержантом десантно-штурмової роти 5-ї БТГр 81-ї ОДШБ, воював на Донеччині, звільнений у запас з посади заступника командира 3-ї ДШР 5-ї БТГр 81-ї ДШБр за станом здоров'я (внаслідок контузії захворів на рак). Після повернення додому активно займався громадською роботою. Голова громадської спілки «Спілка воїнів АТО Волині», входив до складу громадської ради при Волинській ОДА. Помер о 7:00 17 квітня 2017 року від онкозахворювання. Похований на міському кладовищі Луцька у селі Гаразджа на Алеї почесних поховань. У Луцьку оголошено день жалоби. Залишились дружина, донька-студентка та син 2004 р.н. 23.08.2018 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст. (посмертно)[106]

Доманський Юрій, 01963 1963, 54 роки, Глинськ (Здолбунівський район) Рівненська область. Старший лейтенант, демобілізований учасник АТО. Служив за мобілізацією з 2015 по 2016 рік. Мешкав у селі Глинськ, одружений. Помер 20 квітня 2017 року. Родина проживає в Рівному, у Глинську залишились мати і брат[107].

Кренджеляк Микола Степанович, 01982-07-2929 липня 1982, Озерко Здолбунівський район Рівненська область. Мешкав у смт Північне (підпорядковане Торецьку) Донецька область. Колишній міліціонер БПСМОП «Січ». З 2001 року працював відбійником на шахтах ДП «Торецьквугілля», один з найкращих шахтарів[108]. У травні 2013 року вивісив на своєму будинку в Торецьку (на той час Дзержинськ) червоно-чорний прапор[109]. Учасник Революції Гідності. З липня 2014 по вересень 2015 служив у міліцейському добровольчому батальйоні «Січ», учасник АТО, звільняв Торецьк. Голова Торецької міської організації ВО «Свобода», у лавах партії — з 2011 року. Учасник блокади торгівлі з ОРДЛО. Був основним свідком у справі організатора «російської весни» мера Слєпцова[110]. Раптово помер вночі 21 квітня 2017 року. Похований на кладовищі «Нове» у Торецьку, на Алеї захисників України. Розлучений, залишились дві доньки, 2001 і 2012 р.н., та син 2011 р.н.[111]

Струбчевський Олександр Валентинович (позивний «Ірокез»), 01984 1984, Калинівка Вінницька область. Солдат, колишній військовослужбовець 128-ї ОГПБр. Був одним із перших, хто у 2014 році пішов добровольцем на війну. Служив у Попасній, Золотому та Троїцькому. В листопаді 2014 був поранений під час обстрілу БМП, Олександра відкинуло вибуховою хвилею, внаслідок чого він отримав важку контузію, перелом 9-ти ребер і розрив легені. Під час лікування у військовому госпіталі м. Харкова у нього було виявлено кісту на нирці і гепатит С, яким, найімовірніше, він заразився через рани та порізи на руках, виносячи товаришів з поля бою. Помер 23 квітня 2017 року. За півроку до дого померла мати Олександра. Залишились батько та два брати. Похований у Калинівці[112].

Сластьонов Геннадій, 01972-09-088 вересня 1972, Обухів Київська область. Колишній військовослужбовець 12-го ОМПБ «Київ». Тривалий час працював пожежним у Чорнобильській зоні. У 2015—2016 роках виконував бойові завдання в зоні АТО. Під час служби у Геннадія виявили ракове захворювання, провели операцію. Вже перебуваючи вдома, через деякий час відчув різке погіршення здоров'я, помер 23 квітня 2017 року. Похований в Обухові[113].

Вирво Дмитро Олександрович, Хмельницький. Майор ЗСУ, колишній заступник командира з бойової підготовки 7-го БТО Хмельницької області. Демобілізований учасник АТО, в батальйоні служив від його створення, у 2014 році охороняв кордон у Харківській та Луганській областях. Влітку 2014 проходив лікування і реабілітацію у Хмельницькому госпіталі. Помер 27 квітня 2017 року від раку легенів. Залишилися батько, дружина і хвора донька[114].

Старушик Василь, 25 років, Замшани Ратнівський район Волинська область. Демобілізований військовослужбовець 51-ї ОМБр. Трагічно загинув (помер). Похований 30 квітня 2017 року в рідному селі[115].

Дідич Богдан, 41 рік, Львів. Волонтер, голова ГО «Допоможи фронту». Активний учасник Революції Гідності, був сотником львівської сотні УДАРу. З початку подій на Донбасі разом з побратимами та дружиною активно зайнявся волонтерством, неодноразово їздив у найгарячіші точки АТО, також працював у центрі допомоги АТО при Львівській ОДА. За свою волонтерську діяльність був нагороджений різноманітними відзнаками Міноборони України та багатьох військових частин. Помер 1 травня 2017 року. Похований на Личаківському кладовищі у Львові. Залишились дружина та три доньки[116].

Поляк Анатолій Віталійович, 34 роки, Тамарине Снігурівський район Миколаївська область. Демобілізований учасник АТО. Молодший сержант, старший розвідник 79-ї ОДШБр. Помер 4 травня 2017 року. Похований у с. Тамарине. Залишились дружина, діти[117].

Малюк Олександр, 01969 1969, мешкав у Нововолинську Волинська область. Демобілізований учасник АТО. Помер 5 травня 2017 року о 12:20 від проникаючого ножового поранення, у квартирі на вулиці Стуса в Нововолинську, де мешкав у знайомого. За попередньою інформацією чоловік вчинив самогубство, завдавши собі один удар ножем. За свідченнями рідних, спроби покінчити життя самогубством робив і раніше[118].

Павленко Роман, 43 роки, Лисянка Черкаська область. Волонтер Центру підтримки військовослужбовців Лисянщини. Одним з перших з початком АТО почав займатися волонтерством, неодноразово виїжджав на передову з гуманітарною допомогою. Керівник історичної комісії Лисянської районної спілки краєзнавців «Витоки», заступник головного редактора Лисянського журналу «Добридень», брав участь в україно-польській археологічній експедиції до Холодного Яру, інспектор археологічної комісії при Черкаській ОДА у Лисянському районі (з 2002 року). Член правління Черкаського обласного осередку ВГО «Закінчимо війну». Помер від хвороби 10 травня 2017 року в Черкаському обласному онкологічному диспансері[119].

Осипов Денис Олександрович, 01975 1975, мешкав у м. Нікополь Дніпропетровська область. Учасник АТО, військовослужбовець 10-ї ОГШБр, в/ч пп В3950. Демобілізувався у жовтні 2016 року. Передчасно помер. Похований 12 травня 2017 року в Нікополі[120].

Бурик Денис, 31 рік, Львів. Демобілізований військовослужбовець, кулеметник 5-ї роти 80-ї ОАЕМБр. Брав участь у боях за Щастя і Металіст, обороняв Луганську ТЕС у Щасті. Після повернення з фронту працював будівельником. Помер уві сні через серцеву недостатність. Похований 15 травня 2017 року у Львові. Залишились мати і брат[121].

Мутенко Віталій (позивний «Кеша»), 01987-02-011 лютого 1987, Верин (Миколаївський район) Львівська область. Учасник АТО, військовослужбовець БПСМОП «Київ-2». Активний учасник Революції Гідності, з Майдану добровольцем пішов на фронт у 2014 році. 15 травня 2017 року зупинилося серце. З Віталієм попрощалися на Майдані у Києві, похований у рідному селі Верин. Залишилася мати[122].

Кирніс Руслан, 24 роки, Бурімка (Семенівський район) Полтавська область. Мешкав у м. Кременчук. Учасник АТО, сержант, начальник радіостанції — командир відділення 107-го РеАП, в/ч А1546. У полку служив з 2013 року, брав участь у бойових діях на Донеччині. Отримав інвалідність ІІ гр., з часом було виявлено онкологію. У вересні 2016 року звільнився з лав ЗСУ за станом здоров'я. Помер близько 2:00 17 травня 2017 року в хоспісі кременчуцької лікарні № 2. Після прощання в Кременчуці похований у с. Бурімка. Залишились батьки, дружина і 6-річний син[123].

Цив'юк Михайло Володимирович, 01995-05-3030 травня 1995, Михайлівка (Борщівський район) Тернопільська область. Демобілізований військовослужбовець, старший інструктор автомобільного взводу Нацгвардії. Під час Революції Гідності проходив строкову службу у Внутрішніх військах МВС у Донецьку, був направлений до Києва, де три місяці стояв проти майданівців під Верховною Радою. Підрозділ повернувся в Донецьк, почалися проросійські заворушення, напади на військову частину. Зрештою, їх перевели до Маріуполя на охорону аеродрому і блокпостів, де Михайло служив поряд з «азовцями». Після демобілізації, у травні 2015, переїхав у Коломию до нареченої. У Михайла виявили рак, він лікувався в Івано-Франківському обласному онкологічному диспансері. Помер 16 травня 2017 року від онкохвороби[124].

Найда Микола Миколайович, 01993 1993, Артемівка (Бориспільський район) Київська область. Демобілізований військовослужбовець 72-ї ОМБр. Був призваний у першу хвилю мобілізації, учасник АТО, пройшов бої під Савур-Могилою. 2015 року повернувся додому. Загинув у ніч на 20 травня 2017 року під колесами потягу на станції «Нова Троянда» у Бориспільському районі. Поліція розглядає версію самогубства, але рідні вважають, що Миколу вбили і тіло підкинули на колії. Похований у с. Артемівка[125].

Пилипчук Петро Павлович, мешкав у м. Коломия Івано-Франківська область. Демобілізований учасник АТО. Помер 25 травня 2017 року від хвороби. Похований в с. Турка Коломийського району[126].

Шкребец Олександр Павлович, 01972-01-1717 січня 1972, Глобине Полтавська область. Служив у роті поліції «Кременчук» (3-я рота БПСМОП «Полтава») з 19 травня 2014 року, учасник бойових дій. У 2015 під час вибуху штабу в Кримському зазнав контузії. У 2016 перейшов у ЗСУ і служив до зими 2017 року, був комісований за станом здоров'я. У травні стався інсульт, Олександр впав у кому, лікарі тиждень боролися за його життя, 26 травня 2017 року він помер у реанімації Глобинської райлікарні. Залишилось 5 дітей, наймолодшій доньці 5 років[127].

Хмара Богдан Леонідович («Джимі», «Ганс»), 01981-08-1414 серпня 1981, Новогуйвинське Житомирська область, мешкав у м. Буча Київська область. Демобілізований військовослужбовець 53-ї ОМБр, військовий льотчик, учасник АТО. У 1995—1998 роках навчався в Чернігівському військовому авіаційному ліцеї. 2002 року закінчив ХНУ ПС імені Кожедуба, льотний факультет, бойове застосування та управління діями підрозділів авіації. Після звільнення з армійської служби працював інженером на київському заводі «Аеропракт» (виготовляє надлегкі літаки). Власноруч зібрав мотодельтаплан. Пілот житомирського клубу «Aviatik», 2007 року виграв чемпіонат України на двомісному мотодельтаплані. Пілот-інструктор, навчив близько 60 пілотів. Мобілізований у четверту хвилю. В зоні АТО полював на російські беспілотники на своєму легкомоторному літаку. Після демобілізації повернувся додому, займався улюбленою справою. Загинув 26 травня 2017 року в авіакатастрофі. Близько 15:00 поблизу аеродрому «Півці» м. Чернігів розбився і згорів легкомоторний одномісний літак Cessna-172, в якого заглух мотор. Пілот загинув, скерувавши літак, щоб він не впав на будинки. Похований в смт Новогуйвинське. Залишились батьки, брат, дружина та маленька донька[128].

Темний Олександр, мешкав у м. Кам'янка (Черкаська область). Демобілізований учасник АТО, прикордонник. 26 травня 2017 року був знайдений мертвим у річці Тясмин, зник кілька днів тому. Тіло відправлено на експертизу. Розлучений, залишилися двоє дітей, син і донька, та мати[129].

Бідула Василь, 27 років, мешкав у м. Горохів Волинська область. Учасник АТО, воював з 2014 по 2015 рік. Активний учасник Революції Гідності. Загинув 28 травня 2017 року в ДТП поблизу с. Довгів Горіховського району, керуючи автомобілем «Wolksvagen golf», не впорався з керуванням і скоїв зіткнення із деревом. Внаслідок отриманих травм помер у реанімації Горіхівської центральної районної лікарні[130].

Лаговський Сергій Лівонович, 46 років, Буча Київська область. Учасник АТО, сержант, військовослужбовець 79-ї ОДШБр. Помер наприкінці травня 2017 року від хвороби, що пов'язана із захистом Батьківщини. Похований 1 червня 2017 в Бучі[131].

Калібаба Віталій, 40 років, Степанівка (Менський район) Чернігівська область. Демобілізований учасник АТО, розвідник 2-го ОМПБ «Горинь» 30-ї ОМБр. Виріс у родині військового льотчика, строкову службу проходив у десантних військах. Працював у Степанівському міжшкільному навчально-виробничому комбінаті. Мобілізований навесні 2015 року, понад рік воював на Луганщині, переніс контузію. Після повернення з фронту виявили онкозахворювання. Помер 3 червня 2017 року. Похований у с. Степанівка. Залишились дружина та син[132].

Власова Аліна Анатоліївна (ім'я від народження Шеремета Любов), Мишин Коломийський район Івано-Франківська область. Мешкала у м. Львів. Волонтер батальйонів «Донбас», «Айдар», роти «Шторм». Активний учасник Революції Гідності (волонтер в Українському домі). Має посвідчення УБД. Допомагала пораненим бійцям у шпиталях Дніпра, Харкова, Києва. Померла в госпіталі у Пущі-Водиці (Київ) від онкозахворювання. Похована 6 червня 2017 року на Лісовому кладовищі Києва[133].

Стефаниця Любомир Миронович, 01976-03-077 березня 1976, 41 рік, Мостиська Львівська область. Учасник бойових дій в зоні АТО, десантник. Був мобілізований 17 лютого 2015 року. 16 листопада 2015 демобілізований за станом здоров'я. Помер від серцевої хвороби. Похований 8 червня 2017 року[134].

Бабенко Олег Юрійович, 01983-08-022 серпня 1983, Червоноград Львівська область. Демобілізований учасник АТО, старший механік танкової роти 128-ї ОГПБр. Після закінчення ПТУ № 55 2003 року прийшов працювати на шахту «Великомостівська». Мобілізований в серпні 2015 року, до жовтня 2016 виконував завдання в зоні АТО, учасник бойових дій, відзначений нагрудним знаком НГШ «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ст. Після демобілізації повернувся на попереднє місце роботи, машиніст гірничих виїмкових машин підземного ДПР № 1 шахти «Великомостівська» ДП «Львіввугілля». Загинув 9 червня 2017 року внаслідок нещасного випадку на виробництві, чоловіка вбило струмом. Залишилися дружина та двоє дітей[135].

Корніченко Євген Юрійович, 01984-02-033 лютого 1984, Харків. Учасник АТО. Військовослужбовець розвідроти 81-ї ОАеМБр. Був мобілізований у 2015 році, потім служив за контрактом. Півроку тому повернувся з фронту, працював озеленювачем на будівельному об'єкті. Знайдений вбитим вранці 7 червня 2017 року на будмайданчику біля багатоповерхівки, проспект Любові Малої (Харків). За повідомленням у соцмережах, вночі на Євгена напали невідомі, побили й вкрали особисті речі. Від отриманих травм він помер. Похований на 7 кладовищі Харкова (Новоселівка). Батько Євгена — інвалід 3 гр., колишній військовослужбовець 22-го батальйону[136].

Ткаченко Володимир, 43 роки, Кропивницький. Учасник АТО, військовослужбовець 3-го ОПСпП, учасник оборони Донецького аеропорту. На фронт пішов добровольцем у 2014 році, двічі лікував контузії. Після повернення додому діагностували пухлину мозку, її видали, але за рік хвороба повернулася, 11 червня 2017 року Володимир помер. Поховання 13 червня в Кропивницькому, на Маслениківському кладовищі. Залишилась дружина та двоє дітей[137].

Свентик Віктор Степанович, 01970-03-022 березня 1970, Мар'янівка (Горохівський район) Волинська область. Учасник АТО. Був мобілізований у 2015 році. У червні 2017 року відбув на навчальні збори на Старичівський полігон. Вранці 10 червня 2017 не прокинувся, причиною смерті лікарі констатували серцевий напад. Похований у Мар'янівці. Залишились дружина, доньки, внуки[138].

Власенко Володимир Володимирович (позивний «Товстий»), 1977 р.н., Київ. Учасник АТО, військовослужбовець 24-го ОШБ «Айдар». До війни працював водієм. 2015 року пішов добровольцем до військкомату, здобув спеціальність водія гаубичної батареї. Воював у смт Новгородське, де був тяжко поранений, — під час обстрілу в нього під ногами розірвалася граната. Ногу довелося ампутувати, операцію зроблено в грудні 2015-го. 12 червня 2017 року Володимир помер (інфаркт чи інсульт). Поховання 14 червня. Залишилась дружина[139].

Бачинський Максим, Дніпро. Учасник АТО, десантник, колишній військовослужбовець 25-ї ОПДБр. Цікавився духовними практиками, християнством та ведичною культурою. Воював від початку бойових дій 2014 року. Зник 16 червня 2017 року. Максим відпочивав у санаторії «Орізонт», смт Сергіївка, Одеська область. Телефоном повідомив, що з кимось посварився на тему сепаратизму (за словами брата — зі співробітником СБУ) і їде до дому потягом Одеса — Костянтинівка. Знайдений 21 червня у морзі Верхньодніпровська. За попередньою інформацією, Максима побили і скинули з потяга на перегоні Вільногірськ — Верховцево біля села Дубове. Залишились мати, брат[140].

Дубей Василь Степанович, 48 років, Снятин Івано-Франківська область. Мешкав у м. Коломия. Учасник АТО. Полковник СБУ, начальник Коломийського міжрайонного відділу УСБУ в Івано-Франківській області. 23 роки служив у СБУ, виконував завдання в районі проведення АТО. Нагороджений відомчими відзнаками, медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям». Загинув 18 червня 2017 року близько 8:00 у помешканні батьків на Снятинщині, від ураження електричним струмом[141].

Федорчук Володимир Володимирович, 1964 р.н., 53 роки, Підгайці Тернопільська область. Учасник АТО. Працював викладачем різьби по дереву у Підгаєцькій художній школі народних ремесел, різьбяр, художник. Керівник туристично-краєзнавчого гуртка в районному Центрі дитячо-юнацької творчості. Пластун-сеніор, член куреня «Сіроманці», з 2005 року працював з дітьми-пластунами на громадських засадах. Учасник Революції Гідності. Після Майдану пішов добровольцем на фронт, воював кілька місяців. Загинув під час триденного турпоходу з дітьми, 20 червня 2017 року близько 12:00 біля с. Устя-Зелене (Монастириський район Тернопільська область), — потонув у річці Дністер, рятуючи свого 14-річного вихованця, якого закрутило у водяний вир. Учень і його наставник потонули, другого хлопця витягли рибалки. Залишилась дружина, двоє дорослих дітей, внуки[142].

Олійник Сергій Олексійович (позивний «Вікінг»), 1960 р.н., 57 років, Київ. Учасник АТО. Капітан, начальник розвідки 1-го батальйону 14-ї ОМБр. Багаторічний голова Всеукраїнської профспілки працівників-мігрантів в Україні та за її межами. Засновник Всеукраїнської профспілки ветеранів АТО і волонтерів. 2015 року пішов добровольцем на фронт, півтора року провів у зоні АТО, воював у районі Мар'їнки. Вбитий 22 червня 2017 року о 20:30 у центрі Києва, у сквері біля музею «Золоті ворота». Син Олійника Ярослав, випускник Київської консерваторії, грав на вулиці на фортепіано, що не сподобалось мешканцю будинку навпроти, виник конфлікт. Коли Сергій Олійник заступився за сина, інший учасник конфлікту в ході словесної перепалки кинувся на нього з ножем і завдав йому кілька смертельних ударів у груди. Вбивця 1959 р.н., пенсіонер, затриманий. З Сергієм прощались в Українському Домі, похований на Берковецькому кладовищі[143]. 23.12.2019 року вбивцю засуджено до 13 років позбавлення волі[144].

Михайлов Олександр (позивний «Рижий»), Синельникове Дніпропетровська область. Учасник АТО, гранатометник 1-го взводу 1-ї роти 43-го ОМПБ «Патріот». Три роки провів на фронті, у травні 2017 повернувся додому. Пішов з життя 24 червня 2017 року. Поховання у м. Синельникове. Залишились мати й сестра[145].

Сачко Роман Дмитрович, 1962 р.н., Черемхів (Коломийський район) Івано-Франківська область. Демобілізований учасник АТО, військовослужбовець 128-ї ОГПБр. Помер 25 червня 2017 року[146].

Домін Ігор Адамович (позивний «Адамович»), 1966 р.н., 51 рік, Львівська область. Мешкав у м. Ірпінь Київська область. Демобілізований учасник АТО, зв'язківець 128-ї ОГПБр. Мав досвід бойових дій у Чечні. На фронт пішов добровольцем, воював більше року — у Станиці Луганській, Щасті, Дебальцевому. Після контузії лікувався у шпиталі. На передовій морально підтримував бійців, за що отримав грамоту «За душпастирську діяльність». Помер 27 червня 2017 року від хвороби. Похований на Алеї Героїв АТО Ірпінського міського цвинтаря. Залишилась дружина[147].

Осадчий Володимир Володимирович, 01969-03-1212 березня 1969, Кременчук. Учасник АТО, молодший сержант, військовослужбовець 30-ї ОМБр. Загинув 27 червня 2017 року у м. Кременчук внаслідок ДТП, — переходив дорогу близько 23:00 поза межами пішохідного переходу, від удару автомобіля Opel загинув на місці[148].

Зенченко Федір, 01993 1993, Скалат Підволочиський район Тернопільська область. Демобілізований учасник АТО, водій 3-го батальйону 24-ї ОМБр. Виріс у багатодітній родині, де було 8 дітей. Тато помер, коли вони були ще зовсім малими. Мобілізований 2015 року, служив у секторі А в смт Новотошківське. Повернувся з фронту 11 липня 2016. Поїхав до сестри в Польщу, щоб відпочити від війни. Раптово стало зле, впав у кому, переніс операцію. Помер о 21:36 29 червня 2017 року у військовому госпіталі м. Вроцлав. За словами матері, у Федора виявили пухлину головного мозку. Похований у рідному Скалаті. Лишились мати, сестри, вагітна наречена[149].

Тимрієнко Олександр, 38 років, Боблів Немирівський район Вінницька область. Демобілізований учасник АТО. На війні був півтора року з 2015-го, воював в Авдіївці. Вбитий 30 червня 2017 року односельцем, якого Олександр впустив до себе жити зі співмешканкою. Під час відпочинку на ставку між чоловіками виникла сварка та бійка, від удару в голову Олександр впав у ставок і потонув. Квартиранти не надали йому допомогу і нікому про це не сказали. Тіло знайшли у ставку 2 липня. Похований в с. Боблів[150].

• Бої за Авдіївку
• Бої за Ясинувату
• Бої за Мар'їнку
• Бої за Широкине
• Бої на Світлодарській дузі
• Бої за Бахмутку

• Загиблі квітня: обличчя й історії 17 героїв, які поповнили справжній безсмертний полк України // «Новинарня», 7 травня 2017.
• Загиблі травня: обличчя і біографії 13 героїв // «Новинарня», 4 червня 2017.
• Бойові втрати червня: імена й портрети загиблих героїв // «Новинарня», 6 липня 2017.
• Пам'ятаємо: імена всіх бійців АТО, які загинули у квітні // Мар'яна Чорнієвич. «Gazeta.ua», 4 травня 2017.
• Пам'ятаємо: імена всіх бійців АТО, які загинули у травні // Мар'яна Чорнієвич. «Gazeta.ua», 1 червня 2017.
• Усі воїни АТО, які загинули упродовж червня: імена, історії, фото // Мар'яна Чорнієвич. «Gazeta.ua», 2 липня 2017.